Фрагмент статті:  Соловій Роман, Передумови формування богослов’я Виникаючої церкви: пост-лібералізм, пост-консерватизм і радикальна ортодоксія // Філософська думка: Спецвипуск Sententiae III. (2012). Християнська теологія і сучасна філософія. – Вінниця: ВНТУ, 2012. – С. 89-107.

Сучасний напрям північноамериканського євангельського богослов’я, що концентрується навколо Євангельської дослідницької групи при Американській академії релігії, прийнято характеризувати як пост-консерватизм. Пост-консервативні богослови вважають, що як богословський консерватизм так і лібералізм у всіх їх різноманітних проявах досі перебувають у полоні стереотипів модерністського мислення, хоча світоглядний ландшафт сучасності вже давно визначає ситуація постмодерну. Виходячи з цієї передумови, пост-консерватори переосмислюють різні аспекти «консервативного» (переважно реформатського) богослов’я, враховуючи особливості сучасного соціокультурного контексту.[1] Отож за пост-консервативним підходом до богослов’я стоїть зростаюче невдоволення традиційним зв’язком богослов’я євангельського християнства з Просвітництвом, а також переконання, що постмодернізм забезпечує більш відповідні ресурси для філософського обґрунтування євангельського богослов’я.

Пост-консервативний богослов Роджер Олсон вважає, що євангельському християнству необхідно звільнитися від гегемонії «старої прінстонської школи» з її задушливою схоластичною методологією та надмірним наголосом на таких доктринах як замісницьке спокутування і біблійна непогрішність, які помилково були підняті до рангу характерних ознак євангельського християнства. Олсон визначає пост-консерватизм як «спробу вийти за рамки обмежень консервативного богослов’я не відкидаючи його цілком… [Пост-консервативні богослови] готові поставити будь-яку доктрину або практику церков і християн перед новою перевіркою у світлі Божого Слова. Вони не на словах дотримуються концепту Реформації sola scriptura або prima scriptura (Писання як вище джерело і норма для віри і практики), вони сповнені рішучості слідувати йому, будучи відкритими для нових способів мислення про все, як цього вимагає свіже і правильне тлумачення Писання».[2]

Основні теми пост-консервативного богослов’я доречно розглядати у протиставленні до його консервативного попередника. Згідно з Олсоном, консервативне євангельське богослов’я спирається на владну традицію і відкидає або свідомо ігнорує критичні виклики і конструктивні богословські завдання, за винятком тих випадків, коли «критичність» передбачає відмову від спроб нових формулювань і перегляду переконань. Специфічність консервативного «євангелічного етосу» Олсон вбачає у п’яти основних акцентах: нормативному значенні Писання; необхідності навернення; хрестоцентризмі; імперативі благовістя і повазі до традиційної християнської ортодоксії з високою оцінкою авторитету Слова Божого в Писанні, як норми для християнської віри і практики. Виходячи з цього визначення євангельського християнства, Олсон окреслює основні тем пост-консервативного богослов’я: пост-консерватизм цінує перетворення більше, ніж інформацію; розглядає завдання богослов’я як подорож, до якої слід приступити, а не як завоювання або відкриття, що має бути зроблене; вважає, що консервативне євангельське богослов’я капітулювало перед модерністською думкою Просвітництва, особливо його фаундаціоналістською гносеологією; вбачає сутність християнства у духовному досвіді, а не доктринальних переконаннях; є набагато більш відкритим до переосмислення традиційних богословських формулювань.

У нещодавній статті Р. Олсон формулює наступні основоположні характеристики пост-консервативного євангельського богослов’я. З його слів, цей богословський напрям: (1) цілком і насправді належить до євангельського християнства; (2) розвиває критичний і щедрий погляд на ортодоксію (3); вірить, що досвід, а не доктрина становить неперехідну суть євангельського християнства; (4) висловлює незгоду з гносеологічним фундаменталізмом і приймає положення критичного реалізму; (5), зацікавлений у діалозі з різними групами богословів, (6), має широке і комплексне бачення євангельського руху; (7) дотримується реляційного погляду на реальність, у тому числі й щодо Божого буття; (8) притримує інклюзивістський підхід до спасіння.^[3]

Серед важливих рис пост-консервативного богослов’я слід виокремити його відкритість до діалогу з іншими течіями християнського богослов’я, а також зростаючу стурбованість пануванням у богослов’ї європоцентризму. Пост-консервативні автори прагнуть розширити джерела, які використовуються в євангельському богослов’ї. Цей богословських метод, який відомий пост-консервативний автор Стенлі Гренц охарактеризував як «перегляд євангельського богослов’я», ґрунтується на переконанні, що сутність євангельського християнства полягає у особливому досвіді і духовності, що зосереджується навколо нього. За визначення Гренца, бути євангельським християнином означає – «брати участь у спільноті, що характеризується спільним нарративом особистої зустрічі з Богом, розказаним мовою спільних богословських категорій, отриманих з Біблії».[4] Богослов’я в такому разі розглядається як форма рефлексії про віру людей, чиє спільне життя створюється і формується парадигматичними нарративами, втіленими в Писанні.

Сутність євангельського християнства та богослов’я бачиться Гренцу не в пропозиційній істині, що міститься в доктрині, але в закріпленому в розповідях досвіді, який богослов’я не може замінити. Іншими словами, хоча значення доктрин не принижується, вони сприйматися вже не як самоцілі, а як необхідні правила, що відображають і направляють спільноту Божих людей. У осмисленні досвіду богослов’я користується декількома джерелами, включаючи Біблію, традиційну християнську думку (особливо в ранній церкві і добу Реформації), культуру (включаючи філософію, науку і мистецтво) і досвід сучасної спільноти Бога, в тому числі популярної релігії. Тобто С. Гренц розцінює досвід як серцевину християнської віри, ставлячи його вище за відкриті надприродним чином висловлювання про істину. Він визначає богослов’я як інтелектуальні міркування про віру спільноти віруючих людей у конкретному культурно-історичному контексті, тобто як «діяльність другого порядку», яка забезпечує корисні моделі, а не виведені з Писання інтелектуальні істини. При цьому він ставиться до біблійного послання як до norma normans для християнської віри і практики.[5]

Пост-консервативні євангельські богослови відкидають традиційний підхід до Писання, вважаючи за краще ставитися до нього як до натхненої Духом реалістичної розповіді. Окреслюючи своє біблійне богослов’я в книзі «Принцип Писання», Кларк Піннок приймає терміни «словесне натхнення» та «непогрішимість» як частину істинної євангельської доктрини Писання, але наполягає на тому, що їх значення не має визначатися традиційним схоластичним, дедуктивним богослов’ям. Важливим аспектом пост-консервативного тлумачення Писання є прагнення розглядати його цілісно: вважається, що богонатхненою є вся канонічна Біблія, а не сповіщені окремим авторам фрагменти з непогрішимою інформацією. Тобто Писання – це цілісна божественно авторизована розповідь церкви про Божі дії скеровані на створення спільноти і її світогляду.

Частина пост-консервативних богословів відходять і від класичного християнського теїзму, схиляючись до «відкритого погляду на Бога». Однак про цю тенденцію можна говорити поки що лише як про поступовий зсув в парадигмі, а не як про монолітний рух. «Відкритий погляд» ґрунтується на трактуванні Бога в історичному ракурсі: Бог біблійної розповіді сприймається не як аристотелівський «нерухомий рухач», величний всевладний монарх, недоторканний для примх часу і змін, скоріше Бог розглядається як вразлива істота, яка обмежує себе в любові до людства, і вступає в близькі стосунки з творінням, приймаючи його страждання і біль в собі. Пост-консерватори дотримуються переконань про всемогутність, всевідання і всюдиприсутність Бога, але відкидають ідею про Його недоторканну трансцендентність. У їх розумінні Бог добровільно і милостиво створює у своїй реальності місце для творіння (з часом і простором) і для досягнення поставленої перед людством мети вирушає в з ним у спільну подорож. Під час цієї подорожі Бог ризикує і зазнає невдач, але Він, як всемогутній і Викупитель, вміє отримати добро зі зла. Такі ідеї пост-консервативних авторів викликають підозри у їх зміщенні в бік «богослов’я процесу»[6], однак у «Відкритості Бога» К. Піннок, Р. Райс, Д. Сандерс, і У. Хаскер наполягають, що новий «добровільний теїзм» відрізняється від «богослов’я процесу» ідеєю самообмеження Бога, згідно з якою Бог обмежується не недоліками свого характеру або природи, але власним рішення лімітації своєї влади у ставленні до творіння.[7]

Ще одним спільним елементом концепцій пост-консервативних богословів є новий погляд на природу і благодать. Консерватори традиційно підкреслювали благодать на шкоду природі. Пост-консерватори схильні запозичувати ідеї Православної та Римо-католицької традицій про динамічні відносини природи і благодаті. Творіння, хоча і зазнало впливу гріхопадіння, ніколи не залишалося без дії надприродної благодаті, яка пронизує природу. Відтак світ земного буття, світ природи сприймається не як вороже середовище, а як хай і тимчасовий, але все ж рідний дім. Християни у земному відтинку свого буття повинні дивитися на себе не як на чужинців і пілігримів, а як на співтворців Бога, покликаних співпрацювати з Ним у процесі остаточного викупу творіння. Не випадково, у пост-консервативному богослов’ї природи існує тенденція заохочувати екологічну активність як духовну дисципліну.

З діалектичним розумінням стосунків природи і благодаті тісно пов’язана тенденція пост-консерваторів очікувати загального спасіння для усіх людей. Відмовляючись від традиційного ексклюзивізму, вони приймають новий інклюзивістський погляд, згідно з яким можливість спасіння існує і для тих, хто ніколи не чув євангельської звістки[8]. Серед богословів, які першими почали рухатися в цьому напрямі, варто відзначити таких відомих авторів як Джон Сандерс і Кларк Піннок, котрі припускають, що всі (у тому числі і нехристиянські) культури і релігії містять у собі достатньо благодаті, щоб приводити людей до рятівних відносини з Богом, якщо вони щиро цього прагнуть. У той же час пост-консерватори не відмовляються від вчення про те, що спасіння є доступним лише завдяки спокутній жертві Христа. На їх думку, Бог, можливо, і не забезпечує рівних можливостей на спасіння для усіх людей, але як турботливий Небесний батько він ніколи не залишає себе без свідчення у природі та культурі. Євангельські інклюзивісти часто намагаються пояснити можливість спасіння тих, хто не реагує на проповідь про Христа, роботою Духа. Тому Кларк Піннок стверджує, що «універсальність» діяльності Духа дозволяє сподіватися на спасіння людей, які ще не визнали Ісуса Господом, оскільки благодать «поширюється не тільки на християнський контекст, але й на кожне місце, де присутній Дух».[9] До інших відмінностей у сотеріології відноситься тенденція консервативного євангельського богослов’я розглядати спасіння в індивідуалістичному ракурсі у той час як пост-консерватори підкреслюють його общинний аспект. Крім того консерватори традиційно схильні розглядати пекло як місце вічних страждань після смерті, а пост-консервативні богослови не менше, ніж перспективою потойбічних мук, стурбовані поцейбічним пеклом геноцидів, хвороб і соціальної несправедливості.

Пост-консервативний рух відіграв значну роль у зародженні Виникаючої церкви, він визначив провідні напрями її богословських рефлексій, зокрема переосмислення доктрин Писання, замісницького відкуплення, посмертної відплати. Проте основним фактором впливу, очевидно, слід вважати обґрунтування пост-консерваторами необхідності врахування у богослов’ї нових світоглядних реалій, породжених постмодернізмом. Як зауважує Д.Карсон, більшість учасників Виникаючої церкви приймають постмодерністський акцент на чутливості, інклюзивізмі, участі і автентичності на противагу раціональному лінійному мисленню, ексклюзивізму, індивідуалізму і пошукам абсолютів.^[10] Отож, хоча Виникаюча церква і вважає себе такою, що відповідає сучасному рівню культури і перебуває на передньому краю богословських пошуків, насправді вона значною мірою повторює шлях пост-консервативного євангельського християнства.