У своїй книзі «Нове християнство» («New Kind of Christianity») Браян Макларен аналізує десять основних запитань, які, на його думку,  трансформують сучасну віру. У попередній статті ми розглянули друге питання (про те, як слід розуміти Біблію), а сьогодні звернемо увагу на спробу Макларена відповісти на запитання “Чи є Бог жорстоким?” .

Третє питання книги Макларена «Нове християнство» торкається одного з найбільш складних і настійних викликів, які вже тисячоліття переслідують досвід і мислення віруючих людей. Існує ряд дилем, від яких навіть за великого бажання не так просто втекти. Чи є жорстоким Бог? Чи містяться в Біблії тексти, які стверджують що Бог є жорстоким за своєю природою? Як погодити між собою євангельський ідеал жертовної любові, так промовисто втілений в Христі, із катастрофою вселенського Потопу і наказом Бога знищити доізраїльське населення Ханаану? Чи можливе сьогодні застосування насильства «в Ім’я Боже»? Чому взагалі зло і несправедливість мають місце у цьому світі? Можливо, прояви насильства у світі  – це частинки Божого плану, необхідні уламки, без яких неможливо створити довершену мозаїчну картину?  Чи краще сказати, що це – всього лише семантична помилка: те, що здається злом для нас, не є таким для Бога і Він може довільно поступати з людьми, будуючи свої дії на власному, лише  Йому відомому, законі. З іншої точки зору, чому б не припустити, що Бог бажає, але не може нічого вдіяти зі злом у світі, чи то з поваги до свободи волі людини, чи просто тому, що це вище Його сил? Можливо,  нам просто здається, що дії Бога бувають жорстокими? Адже все пізнається в порівнянні (наприклад, у порівнянні з винайденим Маклареном Теосом еллінізованого християнства). Остання, релятивістська, позиція і є найближчою автору «Нового християнства».

П’ять ліній прогресивного одкровення Бога

Свої роздуми на тему жорстокості Бога Макларен починає з твердження про те, що в Біблії міститься серйозна проблема, обумовлена необхідністю примирення тих її текстів, які генерують сприйняття Бога як люблячого Творця і співчутливого Визволителя, із деякими Його образами, які включають в себе жорстокість.  Для розв’язання проблеми автор «Нового християнства» пропонує скористатися принципом прогресивного одкровення, згідно з яким у біблійній розповіді Бог поступово все глибше розкриває свою природу. Макларен стверджує, що розгортання пізнання Бога відбувається на п’яти рівнях: 1) розуміння Божої унікальності (від погляду на Бога як єдиного Бога Ізраїлю до усвідомлення Його як єдиного Творця Всесвіту, при цьому божества інших народів починають трактуватися як самозванці та ідоли); 2) розуміння Божої етики (від початкового наголосу на важливості ритуалів, церемоніальної чистоти і «кодів чистоти» до зображення Бога як глибоко зацікавленого проблемами соціальної справедливості, які поступово отримують навіть вищий пріоритет, ніж вимоги священицького кодексу); 3) розуміння Божої універсальності (первинний акцент на особливому ставленні Бога до єврейського народу змінюється визнанням всезагальності Божої любові, яка поширюється на усіх людей, вибраність Ізраїлю трактується не як засіб виключення усіх інших з Божого благословення, а як шлях принести це благословення усім народам землі); 4) розуміння Божої діяльності (на початкових етапах біблійної розповіді дії Бога носять магічний, інтервенціоністський характер – Він лише час від часу втручається в події земного життя; в подальшому розвиваються дві альтернативні лінії діяльності Бога – його дистанціювання від світу або навіть відсутність, як про це говорить Екклезіаст, і його «гіпер-присутність», втручання в усі події щоденного життя людей; зрештою відбувається синтетичне поєднання попередніх поглядів у найбільш зрілому підході – Бог у своїй любові і мудрості лагідно, але переконливо присутній в житті свого творіння, скеровуючи його історію до добра); 5) розуміння Божого характеру (у деяких текстах образ Бога містить риси жорстокості, репресивності, фаворитизму, але з часом на перший план виступає Його доброта, співчутливість, справедливість, прагнення принести у людське життя примирення).

Макларен висловлює думку, що у світлі розгортання біблійного одкровення можна зробити припущення, що ті тексти Писання, які змальовують Бога жорстоким, були створені людьми, які   перебували на такому щаблі духовного розвитку, для якого жорстокий образ Бога є природним, тобто вони сприймали Бога крізь призму свого досвіду. Отож автор «нового християнства» знову звертається до свого улюбленого погляду на Біблію як на бібліотеку різноманітних текстів, які показують історію розвитку людських уявлень про стосунки з Богом.

Проблема християн-фундаменталістів

Таким чином, Біблія зберігає записи про прогресивне розгортання Божого характеру у відповідності із зростанням здатності людини сприймати вищий і більш зрілий образ Бога.  На думку автора, цей процес ще не завершився, Бог і надалі продовжує розкривати себе. За словами Макларена, саме нездатність усвідомити і визнати прогресію розуміння Бога у біблійній розповіді становить основу релігійного фундаменталізму, який вбачає свій обов’язок у захисті раннього, менш розвинутого образу Бога, мінімізуючи більш зріле Його розуміння. У зображенні фундаменталістів, твердить Макларен, Бог – це воїн, який прагне здолати суперників, він надмірно вимогливий та очікує від людей технічної досконалості в церемоніальних і законницьких справах, не турбуючись питанням соціальної справедливості, особливо, щодо сторонніх, знедолених маргінальних осіб. Для фундаменталістського Бога характерний ексклюзивізм – Він вірно любить одну групу людей, відкидаючи усіх решту. Цей образ Бога детерміністичний, він передбачає невпинний Божий контроль над усіма подіями буття, які натомість жодним чином не впливають на Нього. Як зазначає Макларен, таке розуміння Бога створює емоційну напругу в житті віруючих, адже вони самі повинні діяти у житті по-іншому, ніж це робить Бог, якому вони поклоняються (Томас Пейн колись зазначив, що віра у жорстокого Бога робить жорстокою людину). Проте християни-фундаменталісти фактично змушені дотримуватися традиційного для їх богослов’я розуміння Бога, інакше вони ризикують бути затавровані як ліберали чи єретики своїми одновірцями, або взагалі потраплять у немилість до Бога.

Від жорсткого Бога до христоподібного Бога

Однією з причин розповсюдження образу жорстокого Бога (сформованого також під впливом грецького Теоса і римського Цезаря) Макларен вважає не тільки присутність у Біблії  епізодів більш ранньої стадії духовного розвитку людства, а й їх помилкове витлумачення. До прикладу, коли історія Ноя сприймалася як розповідь про Божу спасаючу дію, з уваги часто випускався фактор масового знищення людей, своєрідної «етнічної чистки» (Макларен стверджує, що не може «захищати погляд на Бога з розповіді Ноя як морально прийнятий, етично задовільний і теологічно зрілий»). Враховуючи тривале домінування «конституційного» підходу до читання Біблії, подія Потопу стала виступати у ролі правового прецеденту, який гіпотетично міг служити для виправдання майбутніх геноцидів. Макларен зазначає, що «в бога, який здійснив зумисне надприродне стихійне лихо, що привело до нечуваного геноциду, важко вірити і ще важче йому поклонятися» (С. 109). Тим більше, що захід не досягнув успіху –  Ной і його нащадки продовжували діяти не найкращим чином. Отож взята ізольовано подія потопу, зазначає Макларен, змальовує обмежене і дещо примітивне розуміння Бога, яке слід розглядати лише як ланку в еволюційному розвитку уявлень про Бога, котрі поступово дають більш зрілу і повну картину. Зокрема, життя Ісуса виступає у ролі своєрідного спростування багатьох попередніх припущень: Він зцілює доньку ханаанеянки (Мт. 15), забезпечує їжею чотири тисячі ханаанеян, так само як раніше Він робив це для юдеїв, виявляючи для них милосердя, що так різко контрастує з винищенням цього народу під проводом Ісуса Навина.

Оновлення розуміння Бога в мисленні і поведінці сучасних християн потребує, за словами Макларена, щоб траєкторія мислення  формувалася на основі  прочитання Писання у нарративному, а не «конституційному» ключі, з визнанням Ісуса як найвищої точки одкровення, адже характер Ісуса виступає кульмінацією образів і концептів Бога, сформованих впродовж усієї історії людства. При цьому Макларен заперечує погляд на Біблію як на найвище одкровення Бога, на його думку, цінність Біблії полягає у  відкритті Ісуса, який забезпечує найвище, найглибше і найбільш зріле розуміння характеру Бога. Образ Бога, представлений в Ісусі, позбавлений жорстокості, в ньому немає нічого спільного з божеством, здатним на етнічні чистки, геноцид, расизм, рабство, сексизм, гомофобію, війни, релігійну зверхність та вічні свідомі муки в пеклі. Тому Макларен закінчує свої роздуми закликом дивитися крізь Біблію на Ісуса і бачити, таким чином, найкращий образ Бога, з доступних людям.  Не зовсім зрозуміла теза Макларена про те, що ми все ще перебуваємо в процесі еволюції одкровення Бога. З цим твердженням можна погодитися, якщо мова йде про необхідність зростаючого пізнання Бога у житті віруючого. Та оскільки Ісус є остаточним Одкровенням Бога людству, ми не можемо очікувати нового ще вищого одкровення.

Критика

• Свої міркування Макларен ґрунтує на принципі прогресивного одкровення, згідно з яким Бог поступово відкриває себе людству, спочатку даючи йому базові знання про Себе, що поступово поглиблюються і розширюються. Проте принцип прогресивного одкровення використовується Маклареном всупереч традиційній точці зору, згідно з якою новіше Боже відкриття швидше розширює і розвиває попереднє, ніж відміняє його. Так,  вчення про те, що Бог є один, не скасовується у Новому Заповіті, а доповнюється більш глибоким розумінням єдності Бога як спільноти Осіб Трійці. Еволюційні міркування автора «Нового християнства» базуються на думці, що релігія – це швидше проекція рівня розвитку людини на Бога. Наші богословські погляди, в такому разі, більше розповідають про наше світосприйняття, ніж про Бога.
• Хибність методології Макларена зумовлює недостатність, неповноту запропонованого ним розв’язання проблеми. Біблійний текст просто не підтримує еволюційного підходу. Навіть найбільш зрілі старозавітні пророки, які проповідували про соціальну справедливість, вказували, що несправедливість та неналежна поведінка людей неминуче принесуть  певні наслідки, які будуть включати гнів, осуд, покарання і помсту. Такі застереження можна знайти скрізь у Біблії: в пророків, які писали в дев’ятому та п’ятому століттях до нашої ери, в апостолів, який проповідували у першому столітті нашої ери. Навіть Ісус говорив про геєну, «де їхній черв’як не вмирає, і їхній вогонь не вгасає» (Мк 9.48). Важко не погодитися з Маклареном, що тексти,в яких йдеться про суворість Бога не є  останнім словом про Нього, однак їх не можна просто відкласти в бік як застарілі, бо вони відображають примітивний рівень людства, за якого вони були сформовані. Насправді, ці тексти Писання також є частиною одкровення, і без їх врахування неможливо прийти до розуміння повного біблійного образу Бога. Образ Бога, який пропонує Макларен, є не більше, ніж плодом його уяви. Ми всі хотіли б, щоби  Бог був такий, як ми, але він не є таким. Ми не визначаємо, яким є Бог, нам слід підкорятися тому, як Він Сам Себе відкриває і яким Він дійсно є. Бог судить грішників і ненавидить розлучення. Божий гнів є реальним і Його осуд поширюється на всі форми беззаконня.
• Макларен вважає, що різні частини Нового Заповіту володіють різним ступенем авторитету для віри і практики християн. Він стверджує, що властива для євангельських християн «готовність надавати Ісусу не більше ваги, ніж Павлу» позбавляє його дару мови. Переконаність Макларена у ролі Ісуса Христа як центра біблійного одкровення заслуговує на схвалення. Це правда, що все Письмо вказує на Христа, і що Бог відкриває себе нам повністю і остаточно в Христі, але це не означає, як міркує Макларен, що Євангелія перевершують за вагою інші частини Біблії. Послання Павла мають те ж значення, що й слова Ісуса, бо обидва є Словом Божим, тому намагання Макларена створити «канон в каноні» не витримують критики з позицій традиційного християнського розуміння авторитету Біблії.

Далі буде…