Серед протестантських мислителів існують різні погляди на зміст переходу від модерності до постмодерності. Однією із найбільш авторитетних є концепція американського пост-консервативного богослова Стенлі Гренца, згідно з якою ці дві епохи є кардинально протилежними. Гренц окреслює перехід від модерну до постмодерністської епохи як перехід від раціоналізму до пост-раціоналізму, від індивідуалізму до пост-індивідуалізму і від дуалізму до пост-дуалізму[1]. Перехід від раціоналізму до пост-раціоналізму, стверджує Гренц, викликаний тим фактором, що саме піднесення можливостей розуму було однією з основних ознак світогляду модерної епохи. Для модерності властива впевненість у тому, що всесвіт керується універсальними законами, які доступні для людського розуму, а використання емпіричних наук і наукових методів дає людині підстави для того, щоб бути неупередженою, пізнавати об’єктивну істину і раціонально влаштувати своє буття. Результатом впливу модернізму на християнство стало його перетворення на раціоналістично-орієнтовану віру. Але нова епоха постмодерності вимагає осмислення християнства у термінах “пост-раціоналізму”.[2] Під пост-раціоналізмом мається на увазі відмова від тлумачення людського буття в одному лише когнітивному вимірі. Розум при цьому все-ще розглядається як шлях до знань, але вже не єдиний шлях. Постмодерністи стверджують, що хоча розум і зданий виявити деякі аспекти істини і реальності, існують такі їх сторони, які можуть бути пізнані тільки через особистий та общинний досвід. Крім того, наукові методи не можуть забезпечити неупередженості у пізнанні об’єктивної істини. Процес пізнання неминуче зазнає впливу емоцій, інтуїції, досвіду і суспільного контексту суб’єкту пізнання, тому об’єктивна істина не може бути отримана завдяки діяльності незалежного індивідуального розуму. Дослідження впливу цього переходу на християнство, як вважають постмодерністські богослови, приводить до висновку, що віра, побудована на індивідуалістичному раціоналізмі, не зможе вижити в постмодерністській культурі.
Згідно з Гренцом, ще однією прикметною рисою сучасної епохи є “піднесення особистості”. Якщо прийняти ідею про те, що кожна людина наділена здатністю виявити об’єктивну істину для себе, то зовнішня влада або приналежність до спільноти виявляються непотрібними для пізнання істини і визначення того, що є правильним чи неправильним. Як зауважує інший відомий автор Б. Макларен, індивідуалістський вплив на християнство привів до того, що віра стала сприйматися виключно у персональному вимірі: “Я і Ісус, я і моя Біблія, я і моє духовне зростання, я і моє спасіння – задоволення моїх потреб, забезпечення їжі для моєї душі, придбання релігійних товарів і послуг, необхідних для мене, мого щастя і мого успіху”. [3] Епоха модерності була індивідуалістичною, та постмодерність характеризується пост-індивідуалізмом. Якщо людина не може пізнати істину для себе, то для пізнання істини необхідні зовнішня влада або спільнота. На думку постмодерністів, розуміння істини залежить від того, яку конструкцію реальності створила та чи інша спільнота. А оскільки побудови реальності у різних спільнот є різними, то постмодернізм неминуче приймає і вітає різноманітність та плюралізм, в тому числі плюралізм переконань. Гренц погоджується, що “общинна природа істини призводить до нового виду релятивізму”.[4]
Третьою рисою модерністської епохи, на думку Гренца, є дуалізм. Він стверджує, що проект Просвітництва був побудований на розділенні реальності на “розум” і “матерію”. Цей фундаментальний дуалізм знайшов своє вираження в уявленні Просвітництва про людську особистість як про “душу” (мислячу субстанцію) і “тіло” (фізичну речовину)[6]. Вплив дуалізму на християнство привів до перетворення його у релігію, яка впливає тільки на сакральну сферу життя людини, а не на її буття в цілому. Цю ідею підтримують, зокрема, Е. Гіббс і Р. Болджер. На їх думку, у той час як представники традиційного євангельського християнства наголошують на епістемологічному аспекті постмодернізму, на нездатності пізнати абсолютну істину, доречніше вбачати сутність постмодерності у подоланні дуалізму, який призвів до поділу буття на сакральну і секулярну сфери, виокремивши царину секулярності, царство без Бога[7]. Відтак церковні рухи, які орієнтуються на постмодерністські цінності (зокрема, Emerging church – церква, що з’являється) ставлять собі за мету подолати розрив світського і сакрального та перейти до пост-дуалізму, що поєднує трансцендентне й іманентне, священне й світське. Цей підхід знаходить свій вияв у намаганні залучити розум і відчуття у поклонінні, в переконаності, що Бог діє як церкві, так і в світській популярній культурі. Силкуючись перебороти дуалізм модерності, який вони сприймають як протилежний до принципів місійного та інкарнаційного життя, послідовники руху визнають необхідність збереження балансу між культурною доречністю та вірністю біблійному одкровенню, проте насправді часто ними ігноруються тіньові елементи постмодерністської культури, які неможливо примирити з Євангелієм.
[1] Stanley J. Grenz, A Primer on Postmodernism (Grand Rapids: Eerdmans, 1996), 169.
[2] Brian McLaughlin, The Ecclesiology of the Emerging Church Movement //Reformed Review. A Theological Journal of Western Theological Seminary, 2008, Vol. 61, No. 3. P. 102.
[3] McLaren, The Church on the Other Side, 196. Цит. за Brian McLaughlin, The Ecclesiology of the Emerging Church Movement //Reformed Review. A Theological Journal of Western Theological Seminary, 2008, Vol. 61, No. 3. P. 102-103.
[4] Stanley J. Grenz, “Participating in What Frees: The Concept of Truth in the Postmodern Context,” Review and Expositor 100 (Fall 2003): 692. Цит. за Brian McLaughlin, The Ecclesiology of the Emerging Church Movement //Reformed Review. A Theological Journal of Western Theological Seminary, 2008, Vol. 61, No. 3. P. 103.
[5] McLaren, The Church on the Other Side, 196. Цит. за Brian McLaughlin, The Ecclesiology of the Emerging Church Movement //Reformed Review. A Theological Journal of Western Theological Seminary, 2008, Vol. 61, No. 3. P. 103.
[6] Grenz, Primer on Postmodernism, 171.
[7] Eddie Gibbs and Ryan K. Bolger, Emerging Churches: Creating Christian Community In Postmodern Cultures (Grand Rapids: Baker Books, 2005), 66.
