Вона завжди схилившись,
Пильно вдивлялась,
Тривожачись, якщо ми спізнювалися,
Біля вікна взимку і влітку біля воріт.
І думки її були завжди про нас,
Вона ніколи не забувала нас!
І думаю, що також і зараз,
Вона напевне спостерігає,
Чекаючи, коли ми до неї прийдемо,
Тривожачись, чи ми встигнемо,
Спостерігаючи з небесних вікон,
Схилившись у небесних воріт.
– Маргарет Уіддемер

У другу неділю травня, коли природа святкує своє відродження після зимової дрімоти, у багатьох народів світу прийнято вшановувати матерів. Такий, безумовно, добрий звичай має давню історію та відповідає біблійним уявленням про матір. Тож давайте у цей травневий день пошанування матері згадаймо про ту найдорожчу людину, що дала нам життя. Адже з цим безцінним даром не зрівняються жодні  подарунки для неї. Пригадаймо, що у найтяжчі хвилини мати – це  наше надійне пристановище, куди ми несемо всі свої болі та турботи і отримуємо розраду – нові промені любові, що проливаються на нашу душу.

Слово Боже звертає значну увагу на роль матері та наше ставлення до неї. Книга Буття (3:20) вперше в Біблії вживає слово “мати”: “І назвав Адам ім’я своїй жінці: Єва, бо вона була мати всього живого”. Апостол Павло у листі до ефесян 6:2-3 залишив таку настанову: “Шануй свого батька та матір – це перша заповідь з обітницею, щоб добре велося тобі, і щоб ти був на землі довголітній!”

Перша жінка на землі, Єва, була названа матір’ю всього живого, тобто всього людства. В перекладі з єврейської її ім’я означає “життя” і в певному сенсі саме вона є матір’ю усіх нас. Вже цей перший біблійний текст, присвячений матері, вказує на вагу материнства і наголошує:  найвище покликання жінки –  бути матір’ю. Материнство розглядається в Біблії як найвище щастя, а бездітність – як найбільше горе для жінки. Так, перша книга царів розповідає про жінку на ім’я Анна, яка прагнула мати дитя і, вимоливши його у Бога, стала безмірно щасливою, стала мамою.

Мама… Це коротке слово, але які скарби містить воно в собі! Це найрідніше слово наділене теплом, завдяки йому в нашій пам’яті зринають так багато прекрасних спогадів. Мама зі своїми дітьми постійно в життєвих подорожуваннях, материнська ніжність зігріває нас до старості. Мама… Це те слово, яке вперше лунає з вуст немовляти. Саме про маму ми згадуємо в хвилини страждання і горя. Важко не погодитись із висловом Оноре де Бальзака, який говорив: “Серце матері – це безодня, на глибині якої завжди знайдете прощення”.

Оскільки мати народжує дітей, доглядає за ними та виховує їх, то вона зв’язана з ними особливо міцно. Шукаючи найвищого взірця для того, щоб порівняти з ним любов Божу, пророк Ісая запитував: “Чи ж жінка забуде своє немовля, щоб не пожаліти їй сина утроби своєї? ” У біблійні часи відповідь на це запитання була одна: ні, мати не може цього зробити. Як це не сумно, але в наші злі дні  знаходяться жінки, які покидають своїх дітей чи потай намагаються їх позбутися. Їх важко назвати матерями, адже матір’ю стають не завдяки народженню дітей, а завдяки безкорисливій і жертовній любові до них.

Та все ж, незважаючи на випадки зречення від малечі, більшість матерів щиро турбуються про своїх дітей і готові до будь-якої самопожертви заради них. Перша книга царів показує жертовну природу материнської любові. До царя Соломона прийшли дві жінки, які мешкали в одному домі. Обоє народили дітей, але вночі одна дитина померла і тепер вони сперечалися чия дитина мертва, а чия залишилася живою. Вони довго вели суперечку перед царем і говорили одна до одної: “Ні, то мій син живий, а твій син мертвий”. За близькосхідною традицією, якщо суддя не міг визначити законного власника майна, він повинен був розділити це майно навпіл між сперечальниками. Влучно запропонувавши традиційний спосіб вирішення суперечки, Соломон безпомилково визначив, хто з двох жінок справді є матір’ю дитини. Цар сказав: “Подайте мені меча і розітніть це живе дитя надвоє, і дайте половину одній, а половину другій!..” І тоді в жінки, що її син був живий, запалилася любов до сина, і вона сказала: “Прошу, пане мій, дайте їй немовлятко живим, а забити не забивайте його!” А інша каже: “Хай не буде ні мені, ні тобі, розтинайте!” Тоді цар відповів: “Дайте першій жінці це живе немовлятко, і не вбивайте його. Вона його мати!” Мудрий Соломон збагнув, що справжня мати готова пожертвувати всім заради спасіння своєї дитини. Вона здатна відмовитися від радості чути його перше слово і бачити перші кроки, аби тільки дитя залишилося живим. Такою є любов матері. Вона розуміє навіть те, що дитина не може вимовити.

Напевно, ніхто так не бажає щастя для дитини як мати. У Біблії є багато прикладів цієї істини. Книга Буття розповідає про недолю Агар, вигнаної в пустелю дружиною Авраама. Заблукавши без води, вона залишила свого сина на віддалі польоту стріли, і сказала: “Нехай я не бачу смерті цієї дитини!” А сама сіла навпроти і заплакала. Бог зглянувся над нею і відкрив її очі. Вона побачила криницю води та напоїла хлопця. Недаремно в народі кажуть: “Дитина плаче, а матері боляче”. Книга Вихід розповідає про не менш дивовижну любов і винахідливість Йохаведи – матері Мойсея. Знаючи про наказ фараона вбивати всіх єврейських новонароджених хлопчиків, вона, ризикуючи собою, відважно переховувала  дитя три місяці. А коли не могла більше його ховати, то взяла папірусну скриньку, покрила її асфальтом та смолою, поклала до неї дитину, і залишила в очереті на березі Нілу. Завдяки Божому провидінню, дитя потрапило до фараонової доньки, яка запросила Йохаведу стати годувальницею для Мойсея. Таким чином, завдяки мудрості і сміливості матері був врятований майбутній вождь Ізраїлю. Одна з матерів Біблії настільки бажала успіху своєму сину, що навіть готова була грішити сама і підштовхнула на гріх сина. Мова йде Ревекку та її сина Якова, які для того, щоб отримати батьківське благословення Ісаака, пішли на підступ і неправду. Ця історія веде нас до наступної важливої істини – Бог не тільки поклав на матерів обов’язок піклуватися про достаток дітей, а й зобов’язав їх дбати про духовний розвиток дитини.

Саме мати формує схильність до добра чи зла у своїх дітей. Так ,мудра Євника привила віру в Христа своєму сину Тимофію, який став великим Христовим слугою. Майбутня доля дитини – завжди в руках матері, тому матері мають любити їх, підтримувати, піклуватися про них, захищати їх і разом з чоловіками виховувати. Тут доречно згадати про Анфізу – матір одного з найвидатніших християнських проповідників Іоанна Златоустого. Сучасники говорять , що вона була освіченою і привабливою жінкою з багатої сім’ї. Та все ж після смерті чоловіка вона не вийшла заміж вдруге, вирішивши присвятити себе вихованню своїх дітей. Пізніше Іоанн писав, що його мати не тільки навчала дітей знати і любити Боже Слово, але й те, що її життя було зразком біблійного вчення. Ось чому кажуть, що матір – це депутат Бога на землі. Бо ж саме вона дає дитині перші уроки пізнання Бога, молитви, саме вона навчає малюка довіряти Господу свої потреби і застерігає його від гріха. Тому й не дивно, що Бог, до якого діти промовляють свої прохання має в їх уяві обличчя дуже подібне до обличчя їхньої матері.

Джордж Вашингтон сказав: “Найбільшим вчителем, якого я мав, була моя мати”. Інший американський президент Авраам Лінкольн проголосив: “Все ким, я є, або сподіваюся бути, завдячую моїй матері-ангелу”.

Одне слово мами може змінити долю дитини. Бенджамін Вест любив розказувати про те, як він став художником: одного дня його мати вийшла з будинку, залишивши сина наглядати за молодшою сестричкою Селлі. Бенджамін знайшов декілька банок туші і почав малювати портрет сестрички. При цьому він скрізь наставив багато плям. Коли мати повернулася і побачила все це, вона нічого не сказала. Вона підняла лист паперу і побачила малюнок. “Дивися, – сказала вона, – це Селлі!” і поцілувала його.  Бенджамін Вест не раз говорив: “Поцілунок матері зробив з мене художника”.

Кожного дня незліченну кількість разів мати робить те, що ніхто інший не може зробити так як вона. Вона витирає рани, шепоче слова надії, полегшує страхи дитини. Вона навчає, служить, любить і виховує наступне покоління. Вона підбадьорює своїх дітей, щоб вони чинили краще і були кращими. А як тільки настає час, коли мати думає, що її робота завершена, вона стає бабусею і починає все спочатку. Але, на жаль, жодні газетні заголовки не говорять про  ці досягнення і ми так рідко віддаємо нашим матерям подяку, на яку вони справедливо заслуговують. Писання містить багато заповідей, що вказують яким має бути ставлення до матерів. Деякі з них, мабуть, звучать незвично для наших сучасників, але вони відображають рівень поваги до батьків, прийнятий у ту біблійну епоху. Так, книга Повторення Закону говорить, що коли хтось матиме неслухняного й непокірного сина, що не слухається батька та матері, і не зважатиме на їх докори, то батьки можуть звернутися до старійшин міста зі скаргою. “І скажуть вони до старших міста його: Оцей наш син неслухняний та непокірний, він не слухає голосу нашого, ласун та п’яниця. І всі люди його міста закидають його камінням, і він помре.”

Новий Завіт робить дещо інший акцент на повазі до батьків. Апостол Павло писав у листі до ефесян, що послух батькам веде до благословення і довголіття. При цьому ми повинні поважати батьків не тільки тоді, коли вони молоді і повні сил, а все життя. Кажуть, якщо ви хочете побачити справжню красу, то знайдете її в ніжних лініях, які жертовна любов намалювала на обличчі матері. На жаль, часто в наші дні любов до матері триває доти, доки та має змогу допомагати дітям. Коли ж мати сама потребує допомоги, то виявляється, що вона нікому не потрібна. Тому книга Приповiстей повчає: “Слухай батька свого, він тебе породив, і не гордуй, як постаріла мати твоя”.

Байдужість і черствість нашого суспільства найбільш повно виявляється у тому, що чимало дітей зрікаються своїх старих матерів, скеровуючи їх у будинки для людей похилого віку. Це – велика помилка і гріх. Адже присутність у сім’ї старих батьків – велика цінність: вони виконують важливу місію очевидців минулого і натхненників мудрості для молоді. Є багато людей похилого віку, які бажають на схилі літ жити у своєму старому будинку серед дорогих для їх серця спогадів. Здебільшого ці люди розумово активні, бадьорі і щедрі. Вони хочуть залишатися незалежними і не бути тягарем для дітей. В такому випадку нам треба дати їм таку можливість, але не позбавляти їх нашої любові і підтримки: не забувати часто відвідувати їх, телефонувати, запрошувати до себе в гості, а головне – дати їм радість відчути себе живими галузками родинного дерева, питати їх поради і розповідати про події в сім’ї. Але що ж робити, якщо хтось з батьків хворіє і потребує догляду? Звичайно, найлегше прилаштувати їх у якомусь будинку для перестарілих, виправдуючись тим, що там для них буде спокійніше, а ми їх будемо навідувати. В такому разі, нам слід пам’ятати, що у всьому світі немає такої установи, як би по-сучасному вона не була обладнана, яка могла б замінити тепло рідного дому. А жодну найбільш швидку допомогу не можна порівняти з самопожертвою дітей, які доглядають своїх батьків. Запам’ятаймо: дім перестарілих для тих батьків, які не мають дітей. Бог наказує нам не нехтувати нашими батьками і матерями, коли вони постаріли. Тож намагаймося якомога менше змушувати наших люблячих дорогих мам переживати і сердитися. Щоденно в сім’ї має панувати злагода, взаєморозуміння, повага, доброта. Потрібно пам’ятати і про те, що мама не вічна, кажуть, що “матері ні купити, ні заслужити”. Отож, будьмо постійно чуйними, шанобливими у відносинах з мамою, і якщо вона інколи й буває сувора, зрозуміймо її правильно. Це тому, що вона бажає нам усіляких гараздів і достатку.

Дякую Тобі, Боже, що вдаєш ніби не зауважив, що один із Твоїх ангелів відсутній, і за те, що Ти скерував його до мене. Ти повинен був знати як сильно я потребував його, тож на хвильку Ти відвернув Свій погляд і дозволив йому промайнути до мене. Іноді мені цікаво, яке особливе ім’я Ти маєш для нього. Я називаю його “Мама”.