Вітаю Вас, шановні читачі і гості блогу.
Думаю, що чимало з Вас регулярно знайомляться з публікаціями на науковому богословському порталі Богослов.ру. Сьогодні хотів би привернути Вашу увагу до виступів учасників зустрічі московських письменників та головних редакторів літературних журналів з головою Видавничої Ради Руської Православної Церкви митрополитом Климентом.Церковь и культура: новые перспективы взаимодействия.
Цікаво звернути увагу на промовисті висновки Олесі Ніколаєвої про потребу ” окультурення церковної спільноти і воцерковлення культури”, які, як на мене, перегукуються з властивим постмодерністському протестантському богослов’ю наголосом на парадигмі Царства Божого, з позицій якої переосмислюється вся сфера стосунків церкви і світу, християнина і суспільства (і це попри те, що Ніколаєва доволі різко критикує постмодерністський підхід до культури і віри). Проголошення необхідності “відновленням традиційних для Росії цінностей, критеріїв та орієнтирів” нагадує аналогічні заклики постмодерністів звернутися до багатства християнської спадщини античності і середньовіччя, які розглядаються у якості компенсаторного засобу для подолання модерністського раціоналізму і дуалізму.
Очевидно, що далеко не всі ідеї учасників зустрічі доречні для євангельського руху, однак сам “формат” зустрічі заслуговує серйозної уваги. Адже здійснення євангельської місії, впливове проголошення звістки Ісуса Христа і “проживання” Його морального ідеалу неможливі без чесного, відвертого діалогу між Церквою (у всіх її виявах) і суспільством (у всій його фрагментарності). Оскільки митці найбільш тонко відчувають зрушення у ментальності суспільства і володіють здатністю творчого осмислення цих процесів, то через діалог з ними з’являється нагода доторкнутися до пульсування нерву суспільного буття, відчути справжні потреби наших сучасників, усвідомити зміст виклику, який стоїть перед Церквою. Крім цього, як зазначає Ігор Волгін, Церква та інтелігенція мають спільну точку дотику, їх об’єднує боротьба проти “бидлолізації” країни, боротьба за духовність, опір тотальному “розхристиянюванню” (Рената Гальцева).
Російська Православна Церква наважилася розпочати діалог з представниками культури. Чи готові зробити цей крок очільники євангельського християнства?
Роман Соловій
З мого досвіду євангельські церкви б.СРСР завжди наголошували на тому, чим вони відрізняються від Православя. У останніх однозначно є чому повчитися, однак буде важко цю ідею популяризувати серед рядових членів церкви
Роман, я прочитал статью на Богослов.ру внимательно.
– Во первых, приятно выслушать людей. которые умеют грамотно высказывать свои мысли.
– Во вторых, даже среди умных людей находятся безрассудные вроде Леонид Бородина (писатель, главный редактор журнала «Москва»), который говорит о несуществующем масонстве и других теориях заговора.
– Последнее и главное, для Митрополита Климента связь с интелигенцией нужна потому, что у православных нет эфективной системы проповеди Евангелия, они начинают с убеждения “верхов” (элит и власть держащих), а дальше народ доверяя лидерам постепенно переходит в Православие. Протестанты идут совершенно противоположным путем. Начинают с персональных свидетельств и идут “с низу вверх”.