Виступ на семінарі Українського християнського академічного товариства «Єдність християн України – новий формат» (5 жовтня 2017 р.)

Реформація зазвичай сприймається як подія, котра зруйнувала християнську єдність Заходу (завдяки утворенню протестантизму) та започаткувала процес конфесіоналізації (подальшого дроблення християнства, утворення конфесій). Однак, все ж таки певним чином досвід Реформації сьогодні може дати імпульс для подальшого руху на шляху до християнської єдності. Тож замість того, щоб розглядати Реформацію як невдалий мазок на картині історії християнства, ми пропонуємо подивитися на неї як невідкладне запрошення нас взяти на себе зобов’язання шукати тієї єдності, яка покинула християнство у XVI ст. У тезовому викладі це запрошення містить наступні елементи:

• Мета Реформації полягала не у створенні нової церкви, а в радикальному відродженні релігійного життя, реформі універсальної церковної спільноти та, зрештою, всього суспільного буття. Відзначання ювілею Реформації має слугувати нагадуванням про неможливість примирення з розколотим станом християнства, з намаганням зберегти недоторканність власних конфесійних кордонів за будь-яку ціну. Справжнім успіхом Реформації мала б стати оновлена єдина церква Христова, що відповідає духу і вченню Євангелії. Досвід Реформації як руху за реформи церковного життя через повернення до євангельських витоків християнства, звернений сьогодні до усіх груп християн, нагадуючи про необхідність повернення до Божого самовідкриття у Писанні і постійного зіставленням з ним реалій християнського буття.
• Основна ідея Реформації – першість Євангелія благодаті і милості Божої, а також заклик до навернення і духовного оновлення. Хоча початково це послання було відповіддю на особисті духовні пошуки Лютера, воно є знаком і нашого часу та його духовних запитів. Грішник отримує милість Божу і прощення незалежно від своїх досягнень і недоліків. Безумовність Божої любові закликає усіх християн до взаємного прийняття один одного, не висуваючи один одному звинувачень у гріхах і помилках минулого.
• Реформація сприяла оновленню всього християнства і, зокрема, католицької церкви. Сліди її впливу, як зазначив кардинал Курт Кох можна простежити від Тридентського собору до Другого Ватиканського собору, який реалізував такі вимоги Реформації як повернення центральної ролі Слова Божого у житті і служінні церкви, відновлення священства усіх віруючих, впровадження національних мов у богослужбові практики. Саме завдяки Реформації християнська віра у Європі повернула собі глибину та екзистенційну переконливість.
• Реформація запропонувала нову еклезіологію. Концепція церкви, яка теологія Реформації успадкувала від середньовічного синтезу, полягала в тому, що церква трактувалася як досконале суспільство, що має власний набір правил і видимий ієрархічний авторитет. Реформації заперечила ідею церкви як соціальної структури, монополізованої кількома особами або вищими класами церковної аристократії. Справжня церква є результатом Божої ініціативи, вона виникає внаслідок роботи Святого Духа і Слова Божого і сприймається тільки вірою (“церква під хрестом”).
• Парадоксальним чином, епоха Реформації як періоду релігійних переслідувань, зокрема, представників радикальної Реформації, гостро порушила питання релігійної толерантності та пошуку ненасильницьких шляхів співіснування різних християнських конфесій. Лютер наголошував на недопустимості примусу у релігії, адже віра є внутрішньою, духовною справою, яка реалізовується тільки у просторі свободи. В умовах релігійно-світоглядної диференціації і конкурентної боротьби конфесій, жодна з яких не могла отримати остаточної перемоги, толерантність, а згодом і свобода сумління стали вимогами часу.
• Реформація дала імпульс історико-критичному дослідженню Писання та розвитку богословської освіти. Кожен християнин став особисто відповідальним за те, щоб зрозуміти і засвоїти основи віри, та передати їх іншим. Лютер і інші реформатори були прибічниками осмисленої, освіченої віри, яка не зобов’язана коритися установками чи рішенням релігійних інстанцій. Реформація звертається до кожного християнина із закликом мислити, рефлексувати, обмірковувати, запитувати. Їй чужа така модель релігійного життя, яка вимагає вірити неосмислено. Таким чином, для реформаційного світогляду, який спонукає до самостійного мислення, є ідеологічно чужими будь-які форми фундаменталізму.
• Заклик Реформації до свободи у релігійній сфері заклав основи громадянської свободи, свободи думки і слова. Ця інтенція Реформації сьогодні відкриває новий простір для екуменічної взаємодії християн задля захисту усіх людей, чиї права і свободи і порушені та зневажені.

Висновки

• Відзначення Реформації – це запрошення усіх християн до рефлексії, критичного самоаналізу, покаяння та визнання як особистих, так і корпоративних гріхів.
• Відзначення Реформації – це заклик до протестантських церков уникати тріумфалізму, навчитись розглядати реформаційні процеси не ізольовано, а у ширшому контексті загальнохристиянської інтенції оновлення і реформи.
• Відзначення Реформації – це нагадування про важливість діалогу, відвертої та відкритої комунікації у християнському середовищі. Це також нагадування про небезпеку заглушування пророчих голосів у власному середовищі заради збереження непорушності існуючого стану речей, з метою задоволення владних амбіцій або через небажання дослухатися до найгостріших викликів часу.
• Відзначення Реформації – це заохочення до такого християнства, яке є фундаментально і принципово відкритим до світу, яке проживається у контексті повсякденності.
• Відзначення Реформації – це можливість заново поставити питання про те, що віра, Євангеліє, Христос і церква означають для наших сучасників.