«Нове християнство» Браяна Макларена. Хто такий Ісус і чому Він важливий?

У своїй книзі «Нове християнство» («New Kind of Christianity») відомий постмодерністський богослов Браян Макларен аналізує десять основних запитань, які, на його думку,  трансформують віру сучасних людей. У попередній статті ми розглянули третє питання (“Чи є Бог жорстоким?”), а сьогодні звернемо увагу на спробу Макларена відповісти на запитання “Хто такий Ісус і чому Він важливий?” .

«Жертва вкраденої ідентичності»

Макларен починає свої роздуми, зазначаючи, що ім’я Ісуса сьогодні має стільки ж різноманітних значень, що й ім’я «Бог». Як «жертва вкраденої ідентичності», це ім’я використовується для виправдання дій, які Ісус ніколи б не вчинив. З цим нагадуванням важко не погодитися, в «Боже ім’я» і справді робилося чимало жахливих злочинів. Причину численних спотворень образу Ісуса Макларен традиційно для своєї книги пов’язує з впливом «грецько-римського нарративу» християнства і «конституційного підходу» до Біблії. Цікаво, що при цьому Макларен вступає в полеміку з одним із найбільш відомих колишніх прихильників руху Церкви, що з’являється (Emerging church), пастором багатотисячної церкви “Mars Hill Church” (США, штат Вашингтон, м. Сіетл), Марком Дрісколлом.

Хоча загроза нав’язування Ісусові невластивого йому образу не залишилася в античності, Макларен все ж робить заклик до хай обережного і вдумливого, але повернення до первісного образу Ісуса. З цією метою він звертається до тексту Об. 19:11-16, який, на його думку, часто використовується для обґрунтування поширеного серед християн погляду на Ісуса як на могутнього Вождя, який в останні часи з мечем в руці встановить на землі свій порядок. Макларен стверджує, що зображення Ісуса як завойовника у книзі Об’явлення мало на меті запевнити віруючих першого століття, що мирний Ісус євангельської розповіді не був переможений, а Його звістка прощення і примирення, зрештою, виявиться могутнішою від мечів і списів Цезаря. Ісус Об’явлення не відмовився від вчення про мир, прощення і любов до ворогів. Саме у цьому Макларен вбачає важливість Ісуса – Він бачить у Ньому живу альтернативу «грецько-римському нарративу», що визначав обличчя християнства стільки часу. Об’явлення переконує, що покірний проповідник примирення і є могутнім Господом, що бідний і беззбройний галілеянин заслуговує на довіру. За словами Макларена, книга Об’явлення проголошує не «любов до сили», але «силу любові», відкидаючи уявлення про Христа, який відімстить усім, хто не віддає Йому належної шани, і висуваючи натомість образ Христа-Визволителя, що простягає Свою милість навіть до тих, хто завдавав Йому ран (Лк. 23:24).

Потойбічне спасіння чи розв’язання соціальних проблем?

Наступна тема, до якої звертається Макларен, стосується традиційного, особливо для протестантів, погляду, згідно з яким основною метою приходу Христа було спасти людей від пекла після смерті, а не розв’язувати соціальні проблеми поцейбічного життя. Макларен різко критикує такий богословський підхід. Як може серйозний християнин стверджувати, що Ісуса не цікавили питання бідності і рабства, як можна ігнорувати слова Ісуса про бідних, його ставлення до пригнічених – запитує він. Звертаючись до новозавітних текстів, що стосуються соціальних проблем (Гал. 2:10; Филим. 16; 1 Ів. 3:17-18; Як. 1:27; 2:2-17), Макларен переконує, що їх слід розглядати не у традиційних рамках гріхопадіння, перворідного гріха, відкуплення, пекла і раю, а в контексті запропонованої автором версії біблійного нарративу, основними моментами якого є історія творіння і примирення (Буття), історія визволення і формування (Вихід) та історія Ісаї про нове творіння і царство миру. У рамках цієї перспективи Макларен розглядає Євангеліє від Івана.

На його думку, початок Євангелія і чудеса Ісуса (зцілення, забезпечення їжею голодних, воскресіння мертвого) перекликаються з силою життя і творіння, явленою Богом у книзі Буття. При цьому Макларен переосмислює поняття «вічного життя», розуміючи його не як життя після смерті або вічне життя на небесах, а як життя, що «перевершує» реалії сучасного віку. Відповідним чином, «народження згори» трактується як «народження у нове творіння», у встановлений Богом порядок творіння, що суперечить «сучасному злому вікові» (Гал. 1:4). Паралель між нарративном творіння книги Буття і життям Ісуса Макларен бачить і в першій появі Ісуса після воскресіння в саду, який перекликається з добротою саду Едему. Перспектива визволення, розвинута у книзі Вихід, резонує в житті Ісуса, на думку Макларен, завдяки подібності його історії з історією Мойсея (початкове відкинення близькими, визволення від поневолення, скинія як місце перебування Бога і втілення Христа, левитські жертви). Обіцяна земля, за Маклареном становить основу тему третього виміру його версії біблійного нарративу. Поступово ідея обіцяного краю трансформується з географічного в соціальне поняття: «земля, що тече молоком і медом» стає суспільством, в якому справедливість тече як ріка. Обіцяна земля стає царством миру, гармонії, соціальної рівності, процвітання і безпеки. Згідно з Ісаєю, настання цієї «золотої ери» можливе лише завдяки Божому просвітленню людства (Іс. 2:5; 42:6-7, 60:1-3), що в Євангелії від Івана перекликається зі зціленням Ісусом сліпих (9:1-41), твердженням про те, що Ісус є світлом для світу. Ще однією важливою метафорою нового царства є вода (Іс. 32:1-2; 35:6-7), яка в четвертому Євангелії також символізує собою нове життя (розмова Ісуса з самарянкою). Макларен наводить ряд інших паралелей між книгою пророка Ісаї і Євангелієм від Івана, які вказують на майбутнє настання дня Господнього, що принесе визволення пригніченим. З цього він робить висновок, що Ісус прийшов не тільки для того, щоб «спасти душі від пекла», а й щоб принести розв’язання соціальних проблем. За словами Макларена, Він прийшов, щоб «дати початок новому Буттю, здійснити новий Вихід і проголосити, втілити і ознаменувати нове царства Князя миру». Саме в рамках цього нарративу Макларен бачить відновлення справжнього образу Ісуса, ще більш чудового і гідного довіри.

Критика

  • Найперше, що впадає у вічі після прочитання розділу, – Макларен жодного разу не вказує на те, що Ісус є Богом, хоча й згадує про Нього як про Слово Боже, Пана над панами та Царя над царями. Загалом, з тексту може скластися враження, що Ісус – не більше ніж звичайна людина, яка прагне звільнити людство від жорстокості і дати досконалий приклад миру і примирення. Думка Макларена про те, що важливість Ісуса обумовлена тим, що Він становить альтернативу «грецько-римському нарративу» не знаходить підтримки ні в Біблії, ані в християнській традиції. Тлумачення деталей може бути різним, але християнське богослов’я дотримується підходу, згідно з яким важливість Христа обумовлена перша за все його онтологічною унікальністю (поєднанням Божественної і людської природ, що зробила можливою Його смерть на хресті за наші гріхи і Його воскресіння для нашого оправдання). Саме неповторність Особи і діла Ісуса Христа визначає силу його морального впливу.
  • Навіть якщо погодитися з точкою зору Макларена щодо мети приходу Христа, то все ж важко зрозуміти яким саме чином життя і вчення Христа сприяють здійсненню цієї мети. Макларен жодного разу не називає Ісуса Спасителем, жодного разу не згадує про Його розп’яття, смерть, поховання та воскресіння для спасіння від гріха. Чим в такому разі Ісус відрізняється від багатьох інших проповідників високих ідей і шляхетних моральних принципів? Чи не може Бог спасти нас і без Ісуса? Макларен не дає відповіді на це запитання саме тому, що у його книзі відсутня виразна відповідь на інше запитання, без якого неможливо зрозуміти роль Ісуса. Це питання – Ким є Ісус?
  • Макларен жодним чином не пов’язує Ісуса з розв’язанням проблеми гріха. За його словами, «Ісус прийшов, щоб спасти нас від гріха гноблення, а не щоб врятувати нас від гноблення гріха». Наголошуючи на етичному вимірі служіння Ісуса, на Його меті примирення, Макларен не звертає належної уваги на відкуплення, прощення, суд. Це зумовлено його загальним розумінням християнського нарративу, в якому немає місця для первородного гріха, розриву стосунків з Богом, розуміння «гріхопадіння» як відчуження від Бога. Звідси виникає ще одне запитання – яким чином Ісус може «дати початок новому Буттю, здійснити новий Вихід і проголосити, втілити і ознаменувати нове царства Князя миру», не поклавши край пануванню гріха у світі, не прийшовши вдруге як Суддя? Можливо, ми знайдемо відповідь у наступних розділах книги?

Далі буде…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *