“Нове християнство” Браяна Макларена. Як слід розуміти Біблію?

У своїй книзі «Нове християнство» («New Kind of Christianity») Браян Макларен аналізує десять основних запитань, які, на його думку,  трансформують сучасну віру. У попередній статті ми розглянули перше питання (про зміст біблійного нарративу), а сьогодні звернемо увагу на розуміння Маклареном авторитету Біблії.

Як слід розуміти Біблію?

«Я люблю Біблію» – цими словами розпочинається розділ книги Б.Макларена «Нове християнство», присвячений авторитету Святого Письма. Засвідчивши свою любов до Біблії, автор зазначає, що пошук контурів «нового християнства» вимагає від нього ставити «важкі запитання» щодо Біблії. На його думку, існуюча плутанина в розумінні Біблії пов’язана з трьома проблемами: 1) відносини Біблії і науки (Макларен критично налаштований до будь-якої форми християнського фундаменталізму через його намагання трактувати Біблію як «продиктований Богом науковий підручник, який забезпечує нас правдивою інформацією у всіх сферах життя, включаючи те, як і коли була створена Земля, якої вона форми,  навколо чого обертається у Всесвіті і таке подібне»); 2) відносини Біблії і етики (підхід до Біблії як до всеосяжного «збірника правил», вважає Макларен, нездатний надати чіткі категорії для багатьох сучасних соціо-етичних викликів, залишаючи християнство паралізованим, нездатним долучитися до розв’язання планетарних «питань життя і смерті»; ситуація ще більше ускладнюється тим фактом, що впродовж історії християнства різні групи користувалися біблійними текстами для виправдання невиправданих етичних діянь); 3) відносини Біблії і миру (у руках багатьох проповідників, зауважує Макларен, Біблія може перетворитися у «валізу з бомбою» або в «кийок» для досягнення панування або завдавання ран; цитування біблійних текстів іноді використовується для зміцнення «ми проти них» ментальності). Цей потрійний виклик ставить перед християнами моральне зобов’язання відшукати такі підходи до сакральних текстів, які критично і чесно вступають у діалог з науковим пошуком, забезпечують конструктивний напрям у розв’язанні особистих і соціальних проблем, прокладають шлях для миротворчості.

Щоб проілюструвати небезпеки, які, на його думку, приховує у собі традиційний підхід до Письма, Макларен звертається до полеміки в американських протестантських колах ХІХ ст. щодо біблійного ставлення до рабства. Залежно від політичних поглядів одні богослови намагалися засудити рабовласницькі стосунки як несумісні з християнськими цінностями, у той час як інші вбачали у рабовласництві цілковиту відповідність з біблійними принципами. Схожий процес відбувся і у виробленні християнського ставлення до антисемітизму, расової сегрегації, ставлення до жінок у церкві та ін. Справді, християнам неодноразово доводилося визнавати помилки минулого. Однак Макларен пропонує перейти від визнання самих провин, до осмислення їх причини, яку він бачить у звичному, традиційному способі читання та інтерпретування Біблії, який дозволив рабство, антисемітизм, забруднення довкілля, упередженість та інші легітимізовані несправедливості. Вихід бачиться автору книги у розвитку нового «більш зрілого і відповідального» підходу до Біблії, який буде зумовлений не капітуляцією перед моральним релятивізмом, а відданістю біблійним цінностям добра і справедливості. Мета цього підходу – не понизити моральні стандарти або піти на моральні компроміси, а навпаки – визнати помилки минулого і змінитися.

Від конституції до бібліотеки спільноти

Традиційне ставлення до Біблії, за словами Макларена, ґрунтується на розумінні її як свого роду правового документу, конституції. З цієї причини, ми, наче юристи, надаємо перевагу більш давнім тлумаченням, намагаємося відокремити «дух» від «букви», прагнемо збагнути «намір укладача», нечасто звертаючи увагу на питання, чи був призначений той чи інший біблійний текст стати універсальним законом, обов’язковим для усіх. В результаті такого підходу відбулося перетворення богословських навчальних закладів і деномінаційних структур у своєрідні версії Верховного Суду, а сама Біблія стала сприйматися як перелік статей у законі, а не як бібліотека поем, пророцтв, притч, листів і саг, якою, на думку Макларена, вона насправді є. Крім цього, прочитана як конституція, Біблія може послужити для виправдання будь-яких дій, наприклад, жорсткості або полігамії. Щоб уникнути цієї проблеми християнські богослови вдаються до різноманітних «інтерпретаційних технік», які, проте, часто суперечать одна одній. Деякі з них мають доволі прагматичну мету – тлумач Біблію так, щоб тебе не звільнили з церковної посади, і ти міг надалі отримувати свою зарплату. Однак, зазначає Макларен, біблійні автори ніколи не мали на меті написати конституцію, яка буде читатися людьми інших країн та епох, вони писали для своєї доби, намагаючись дати відповідь на проблеми і запитання їх часу. Таким чином, автор вважає звичний «конституційний» підхід до Біблії помилковим, не підтримує він і ліберальну оцінку Письма як простого збірника створених людьми текстів. Третім, кращим і цікавішим способом розуміти Біблію автор «Нового християнства» вважає ставлення до неї як до бібліотеки специфічної спільноти (або культури), яка простежує свою історію до біблійних патріархів. Таким чином, Біблія – це уважно відібрана група давніх документів, що мають величезне значення для людей, які прагнуть усвідомлювати себе частиною спільноти, що шукає Бога патріархів, пророків і Ісуса. Очевидно, що між двома підходами існують значні відмінності: конституція передбачає внутрішню єдність, у той час як культура сповнена внутрішніх протиріч.

Слід за цим, Макларен роз’яснює свій погляд на авторитетність і натхненність Святого Письма, зазначаючи, що Бог унікальним і могутнім чином вдихає життя у Біблію, а через неї у спільноту віри та її учасників; біблійні тексти відіграють виняткову роль у житті спільноти віри, забезпечуючи її ресурсами, кидаючи їй виклик і направляючи її так, як жоден інший текст не може цього зробити; Біблія особливо цінна у навчанні, виправленні та спонукуванні нас до любові і добрих вчинків. Перевагою такого розуміння Біблії є те, що він забезпечує і надихає продовження живої і відвертої розмови з Богом і про Бога.

Відкриття через розмову

Специфіку свого «постконституційного» підходу до Біблії Макларен ілюструє на прикладі книги Йова (при цьому Макларен стверджує, що образ сатани був запозичений євреями з зороастризму під час вавилонського полону). Макларен заперечує ідею про те, що одкровення стосується кожного тексту в цій книзі на тій основі, що сам Бог засуджує міркування багатьох її персонажів. На його думку, одкровення відбувається не у словах і твердженнях окремих осіб, а в розмові окремих осіб між собою і з Богом, воно проростає з усієї історії Йова, через розмови, які розгортаються між багатьма голосами. За такого підходу, навіть помилкові судження друзів Йова («архетипічної богословської опери») відіграють свою роль в одкровенні, яке розкривається у всій книзі. В результаті одкровення акумулює відносини, взаємодії і взаємовпливи окремих осіб і навіть цілих спільнот віри, які намагаються осмислити одні й ті ж питання впродовж поколінь. Відтак Макларен приходить до висновку, що Слово, Самовідкриття Бога, – це не набір уроків, доктрин або вірувань, які Бог продиктував людству, натомість це – подія, поворотний пункт, прорив, відкриття, трансформуюча і упокорююча зустріч, яка відбувається тоді, коли читачі взаємодіють у вірі з текстом із усіма його нерозв’язаними питаннями, аргументами і поворотами.

Макларен зазначає, що Біблія не містить готових і однозначних відповідей на усі запитання сучасності, бо вона не створювалася з цією метою. Той факт, що вона є Словом Божим, не означає, що розмова завершена. Навпаки,  призначення Біблії бачиться йому в тому, щоб надихати і стимулювати подальшу розмову, осмислення і дискусію впродовж століть. У цьому сенсі, історія Йова розглядається автором «Нового християнства» як фрактал (фігура, малі частини якої в довільному збільшенні є подібними до неї самої) всієї Біблії, представляючи ідею багатьох голосів, які сперечаються, дебатують, ставлять запитання і дають відповіді. Прислухаючись до цієї розмови, ми усвідомлюємо, що Боже Слово трансформує і роззброює нас, а не «озброює» нас істинами, які ми могли б використовувати, щоб ранити інших. Слово Боже має на меті не дати нам легкі відповіді, щоб зміцнити нашу владу, а здивувати нас, упокорити, докорити і допомогти нам зрозуміти нашу обмеженість перед незнаним. Ми також маємо свій голос у біблійній драмі, адже розмова ще не закінчена.

Макларен також розглядає питання про те,  чи персонажі книги Йова (включаючи Бога) були реальними історичними особами, чи мова йде про дійових осіб, які уособлюють певні точки зору. При цьому він схиляється на користь думки, що персонажі книги не є реальними особами, а інтелектуальними конструкціями, репрезентаціями, за допомогою яких ми зустрічаємося з Богом. Завдання сучасного читача Біблії, зазначає Макларен, помістити себе у текст, у розмову, в історію, у спільноту людей, які шукають Бога.

Критика

  • Макларен намагається позиціонувати свій підхід до авторитету Біблії як «новий шлях», та в реальності він перебуває у рамках перспективи «старого» богословського лібералізму. Заклик зануритися «у» текст, в якому Бог може говорити з нашою сучасною «чутливістю» через його «давні» ​​слова, завжди був рушійною силою богословського лібералізму: адаптація Писання до сучасної культури, а не культури до Святого Письма. При цьому Макларен доволі стереотипно зображає консерваторів як відсталих богословів, які навіть не намагаються зрозуміти, що Біблія насправді говорить. Ліберальні ж богослови, у його інтерпретації, користаються найменшою можливістю, щоб дискредитувати Біблію.
  • Хоча Макларен визнає «унікальну та безпрецедентну роль» Біблії, він не підтримує думку, що Біблія є натхненна Богом і становить собою єдину текстову форму божественного само-відкриття. На його думку,  Біблія призначена лише для «спільноти християнської віри». Більше того, вона фактично не є Божим Словом, адже Макларен вважає, що одкровення стосується людської розмови про Бога, а не виявлення Богом Себе людству.
  • Макларен повністю відкидає історичні християнські погляди щодо одкровення Бога: Бог не є невідомим, Він свідомо розкриває Себе людству, звертаючись до нас через текст Біблії, яка є не просто результатом розмови різних голосів, але Одним голосом, який по-різному говорить з нами. Безумовно, Біблія відрізняється від будь-якої іншої книги, адже в ній присутні різноманітні жанри і голоси, через яких Бог говорить. Однак, це не просто «запис яскравої розмови і стимул для її продовження», адже Біблія містить голос Бога, який вирішив поговорити з нами про Себе. Однак, судячи зі слів Макларена, Біблія не містить реального голосу  Бога, а тільки голоси людей, які говорять про Бога, так само як не є вона реальним і єдиним авторитетом для розуміння Бога, адже це просто розмова Нього, в якій різні люди дають різні перспективи.
  • Макларен розглядає християнство як одну з трьох традицій віри, які «ведуть свою історію від Авраама, Ісаака та Якова». Крім того, він зводить церкву до рівня плюралістичного «співтовариство людей, які шукають Бога, зокрема, Бога Авраама, Мойсея, Давида, пророків і Ісуса». Одна з основних проблем його розуміння біблійного авторитету полягає в тому, що для нього Біблія насправді стосується Бога, а не Ісуса Христа. Як і в його підході до біблійного нарративу, який фактично ігнорує  Ісуса Христа, в Маклареновій концепції авторитету Біблії для Христа також не існує особливої ролі. Ідея спів-товариства людей, які шукають Бога у Біблії, не обов’язково шукаючи Його в особі Ісуса Христа, дозволяє Макларену включити євреїв і мусульман в особливу «спільноту людей віри». Однак церква історично наполягає саме на христологічному тлумаченні Письма, згідно з яким Бог біблійного тексту  – це не просто «Бог Авраама, Мойсея, Давида, пророків і Ісуса», а Сам Ісус Христос. Поза Христом неможливо знайти єдиного істинного Бога, бо Він явив Себе в особі Свого Сина. Таким чином, ні знання, ні одкровення Бога не може бути відділене від знання і одкровення Ісуса Христа. Знання Ісуса Христа є остаточним і єдиним шляхом до пізнання Бога. Неможливо, як це робить Макларен, розділяти авторитет біблійного тексту і одкровення Бога в Ісусі Христі. Очевидно, що для Макларена нарратив та Одкровення Бога насправді стосуються не Ісуса Христа, а Бога. Це стає набагато більш очевидним, коли ми звернемося до його розуміння Бога у третьому питанні книги ( 3.  Питання Бога: Чи Бог є жорстоким?) . Міркуючи про те, чи є Бог жорстоким Макларен показує, що, на його переконання, Біблія поступово розкриває як розвивалося розуміння Бога. Ця еволюція в кінцевому підсумку досягнула вершини в особі Ісуса, який є просто розвинутою подобою і одкровенням характеру Бога, а не самим Богом.
  • Макларен усвідомлює, що його точка зору може відкрити двері для морального релятивізму. Він переконує, що цього не станеться, але  навіть не намагається пояснити чому. Насправді, читання Біблії у пропонованому ним ключі відкриває двері до ще ширшого використання Письма для виправдання зловживань, ніж це дозволяв традиційний «конституційний» підхід. Яка людина більш схильна використати Біблію для виправдання насильства щодо інших: та, яка вважає, що Біблія є Словом Божим, якому вона повинна підкорятися, чи та, яка вважає, що Біблія є культурною бібліотекою, з якої можна довільно вибрати ті відповіді, які підходять до ситуації?
  • Макларен закликає нас дивитися на Біблію очима Ісуса. Однак чи підтримав би Ісус його оцінку Біблії? Христос говорить нам, що «Не хлібом самим буде жити людина, але кожним словом, що походить із уст Божих» (Мт. 4:4). У розпалі особистих страждань і  випробування Ісус тримався і закликав нас триматися за достатнє, авторитетне, актуальне і глибоке слово Боже.Ісус сказав: «Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов, Я не руйнувати прийшов, але виконати. Поправді ж кажу вам: доки небо й земля не минеться, ані йота єдина, ані жаден значок із Закону не минеться, аж поки не збудеться все» (Мт. 5:17-18). Проповідуючи про особисті і соціальні етичні норми, Ісус пояснює специфіку застосування істин Старого Завіту у повсякденному житті, тим самим навчаючи нас вірити в достатність  і актуальність Письма для життя і служіння сьогодні. Зрозуміло, що ми можемо все перекрутити і зловживати Письмом для досягнення своїх корисливих цілей, тому ніхто не повинен стверджувати, що його тлумачення або обґрунтоване ним  застосування Письма є абсолютним і непогрішним. Разом з тим, це не дає нам права стверджувати, що сама Біблія не богонатхненна чи містить помилки. Ось чому ми повинні тлумачити і застосовувати Біблію смиренно і в християнському співтоваристві, та водночас із упевненістю, що Слово Боже дає мудрість, яка так потрібна нам, щоб любити Бога і ближніх.

Далі буде…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *