На початку 2010 року видавництво «Ексмо» у серії «Сенсація» представило читачам переклад книги американського автора Вільяма Янга «Хижина. Разговор с Богом» (Оригінальна назва: William P. Young, The Shack: Where Tragedy Confronts Eternity). Ця містична історія вже здобула величезне визнання в багатьох країнах світу. На сьогодні книга видана в 40 країнах, а її сукупні тиражі досягли 11 млн. примірників. При цьому спочатку автор не мав наміру публікувати книгу, яку написав для своїх дітей. Коли друзі порекомендували Янгу все-таки видати книгу, то від рукопису відмовилися 26 видавництв і їм довелося заснувати власне видавництво Windblown Media, щоб книга, зрештою, могла побачити світ.
Драма
Сюжет книги розгортається навколо життєвої історії Мака (зменшувальне від Макензі Аллен Філліпс), у душі якого після викрадення та жорстокого вбивства його молодшої дочки Міссі поселилася «Велика скорбота». Викрадення дочки відбулося під час сімейного відпочинку на березі озера, коли за дітьми наглядав саме Мак. Тіло доньки так і не було знайдене, але у покинутій хатині в лісовій гущавині Орегону поліцейські розшукали сліди крові і пошматований сарафан дівчинки. Через чотири роки після трагедії Мак несподівано отримує записку із запрошенням повернутися у хатину, де було скоєно злочин. Під запискою стоїть підпис «Тато» (улюблене ім’я, яким його дружина Нен називає Бога). Мак добирається до хатини і засинає від втоми, а коли прокидається, то бачить як зима чудесним чином змінюється весняним днем, а на місці злиденної халупи постає доглянута хатина. В ній Мак зустрічається з Богом, який виступає у формі трьох осіб – міцної негритянки («Тата»), мініатюрної дівчини-азіатки (Святим Духом, який носить ім’я «Сарайю», що в перекладі з санскриту означає «вітер») і чоловіком близькосхідної зовнішності в робочих рукавичках і з поясом для інструментів («Ісусом»).
«Мак з сумнівом похитав головою.
– Я сходжу з розуму? Невже я повинен повірити, що Бог – це велика чорна жінка з сумнівним почуттям гумору?
Ісус засміявся.
– Вона руйнує стереотипи. З нею ти завжди можеш розраховувати на декілька несподіваних поворотів. Вона обожнює сюрпризи і, хоча ти, можливо, цього поки-що не помітив, володіє ідеальним почуттям часу».
Решту вихідних Мак проводить з цими трьома людьми. Він вільно спілкується з ними на різноманітні богословські теми, працює в саду, ходить з Ісусом по воді і врешті отримує нагоду побачити улюблену доньку Міссі, котра насолоджується новим життям у кращому із світів. В неділю ранком Мак разом із Татом (на цей раз в образі літнього чоловіка) вирушає до печери, в якій вбивця приховав тіло Міссі. Вони переносять тіло до хатини і віддають його землі. На зворотному шляху Мак потрапляє в автокатастрофу і опиняється в лікарні. Коли він приходить до тями, то дружина розповідає, що аварія трапилася в п’ятницю, а не в неділю, – і це, на перший погляд, означає, що події останніх днів були сном («Ці слова збентежили його, і він подумав, чи не приснилося все, що відбулося в хатині? Напевно, це просто один з фокусів Сарайю зі згортанням часу, заспокоїв він себе»). Згодом Мак призводить поліцейських до печери, де вбивця заховав тіло Міссі.
Дискурс
Міркування Пола Янга вписуються у загальний контекст пост-євангельської, пост-консервативної теологічної парадигми, яка поступово набуває популярності у протестантських колах, особливо у США і Великобританії. На думку одного з виразників цього теологічного підходу Р.Олсона, пост-консерватизм цінує трансформацію більше, ніж інформацію; розглядає богослов’я як подорож, а не як завоювання або відкриття; вважає, що “консервативна” євангельська теологія капітулювала перед модерністською думкою Просвітництва; вбачає сутність євангельської віри у духовному досвіді, а не доктринальних переконаннях; є відкритою до переосмислення традиційних богословських формулювань. При цьому, ті ідеї пост-консервативних богословів, які у їх інтелектуальних пошуках постають радше як тенденції чи можливі шляхи розвитку, в інтерпретації П.Янга отримують послідовний розвиток і радикальну інтерпретацію. Мова йде, зокрема, про «відкритий теїзм», в рамках якого Бог біблійної розповіді сприймається не як величний всевладний монарх, недоторканний для примх часу і змін, а як вразлива Істота, яка обмежує себе в любові до людства, і вступає в близькі стосунки з творінням, приймаючи його страждання і біль в Собі. Ця тема є однією з головних у «Хижині»
Відмовляючись від традиційного ексклюзивізму, пост-консерватори приймають інклюзивістський погляд, згідно з яким існує можливість спасіння і для тих, хто ніколи не чув євангельської звістки. До прикладу, Дж. Сандерс і К. Піннок припускають, що всі культури і релігії містять у собі достатньо благодаті, щоб приводити людей до рятівних відносини з Богом, якщо вони щиро цього прагнуть. Міркування Янга також виключають можливість, що хтось із людей може опинитися в пеклі. Коли Мак запитує Тата, чи стане вона «жбурляти людей у вогняне озеро», та відповідає: «Я не те, що ти про мене думаєш» . Софія (Божественна мудрість) ставить Мака перед нерозв’язною по-суті дилемою, коли він повинен вирішити, хто з його дітей відправиться в пекло. Мак пропонує замість дітей відправити в пекло його самого, тоді Софія відповідає: «Тепер ти говориш як Ісус … І тепер ти розумієш серце Тата,… яка любить своїх дітей правильно».
У той же час пост-консерватори не відмовляються від вчення про те, що спасіння є доступним лише завдяки спокутній жертві Христа. На їх думку, Бог, можливо, і не забезпечує рівних можливостей на спасіння для усіх людей, але як турботливий Небесний батько він ніколи не залишає себе без свідчення у природі та культурі. У книзі Янга Ісус пояснює: «Більшість доріг не нікуди ведуть взагалі. Але це означає, що я сам готовий йти будь-якою дорогою, щоб відшукати тебе».
Спільні богословські перспективи пост-консерватизму і творіння Пола Янга зумовлені їх близькістю до нового постмодерністського прочитання християнства, яке набирає дедалі більшого авторитету у західному протестантизмі, породивши зокрема такі широкі рухи як «Emerging church» і «Fresh expressions». В узагальненому досвіді богопізнання Янга, чим власне і є книга, також помітний вплив феміністичного богослов’я (три з чотирьох персоніфікацій Бога у «Хижині» виступають у жіночому образі), філософії християнського анархізму Жака Еллюля (на думку автора, всі релігійні і політичні інститути гріховні за своєю природою, вони створені людьми для здійснення контролю та влади. Коли він запитує Бога, як йому приєднатися до Церкви, Ісус відповідає: «Це просто, Мак. Все це знову-таки пов’язано з взаєминами і залежним життям. Ми відкриті і доступні для всіх, хто поруч з нами … Я не створюю інститутів, ніколи не займався цим і ніколи не стану») та панентеїзму (точка зору, згідно з якою Бог перебуває в світі так само, як душа живе у тілі).
Доречність
Причина очевидного успіху книги у тому, що її автор у доступній художній формі богословського роману (якщо завгодно, нарративної теодицеї) намагається дати відповіді на «одвічні» питання про існування та природу Бога, призначення людини, значення страждання і прощення у її житті. В.Янгу вдалося на глибокому емоційному рівні запропонувати нову перспективу відносин з Богом, відносин, побудованих на довірі, любові і прощенні. Для втомлених церковним легалізмом читачів книга розкриває альтернативний спосіб віри і життя з Богом. Очевидно, що при цьому автор балансує на межі деяких важливих біблійних доктрин, або й виходить за ці межі, на що вказують серйозні критики (зокрема, Н.Гайслер, А.Молер, М.Монтенегро). Однак, як мені здається, вказуючи на підозрілі тексти і концепти «Хижини», християнським богословам варто звернути увагу на ті загрозливі тенденції в житті сучасних церков, що спонукують читачів звертатися за духовною порадою і підбадьоренням до творів на зразок «Хижини». Розчаровані легалізмом, бюрократизмом та формалізмом наші сучасники все більше зневіряються в інституційних церковних утвореннях і шукають неформальних стосунків з Богом та іншими людьми. Застереження критиків про те, що читачі книги можуть схилитися до єретичних богословських поглядів – модалізму, антропоморфізму, універсалізму, патріпассіанства і т.д., не враховують двох моментів: 1) книга не призначена стати підручником з систематичного богослов’я; 2) нам слід негайно почати працювати над підвищенням рівня церковної освіти, якщо прочитання одного художнього роману може похитати теологічні підвалини членів наших церков. Зрештою, візьмімо до уваги : для стимулювання духовних пошуків читачів Вільям Янг свідомо ставить під сумнів деякі стереотипні уявлення про Бога, що особливо актуально для пострадянських читачів, які пройшли крізь «горнило» атеїстичної пропаганди, котра звикла змальовувати Бога у карикатурному вигляді.
Небагатьох шукачів Бога можуть залишити байдужими заключні слова книги: «У більшості з нас своє власне горе, зламані мрії і покалічені душі, у кожного своя власна втрата, своя власна «хатина». Я молюся, щоб ви знайшли ту ж милість, яка була дарована мені, і щоб незмінна присутність Тата, Ісуса і Сарайю наповнила вашу порожнечу невимовною радістю і яскравим сяйвом».
