Оскар і рожева дама

«Дорогий Боже,

Мене звуть Оскар, мені десять років, я підпалив кота, собаку, будинок (здається, навіть підсмажив червоних рибок), це мій перший лист до тебе, бо досі мені бракувало часу через навчання.

Одразу хочу тебе попередити, що я ненавиджу писати. Хіба що вже конче потрібно.

Писати — це наче чіпляти гірлянду, помпон, удавану усмішку, стрічечку тощо. Писати — це ніщо інше, як прикрашати, прибріхуючи. Такі собі хитрощі дорослих.

Докази? Візьми, наприклад, початок мого листа: «Мене звуть Оскар, мені десять років, я підпалив кота, собаку, будинок (здається, навіть підсмажив червоних рибок), це мій перший лист до тебе, бо досі мені бракувало часу через навчан­ня», я міг би взяти й написати «Мене звуть Яйцеголовий, на вигляд мені сім років, я живу в лікарні через рак і ніколи не звертався до тебе, бо навіть не вірю, що ти існуєш».

Але якщо я так напишу, це виглядатиме негарно, і я тебе менше цікавитиму. Мені ж потрібно, щоб ти зацікавився.

Мені навіть підійшло б, якби ти знайшов час зробити мені дві-три послуги».

Цими словами розпочинається роман сучасного французького письменника і драматурга Еріка-Емманюеля Шмітта «Оскар і рожева пані». Напередодні Різдва в лікарні для смертельно хворих дітей вмирає від лейкемії маленький хлопчик на ім’я Оскар. Дитина знає про свою хворобу, бачить реакцію на неї і сприймає її з недитячою серйозністю. Оскару боляче, що лікар Дюссельдорф боїться сказати йому правду про невдалу операцію, а батьки, дізнавшись про неминучість смерті сина, не наважуються з ним зустрітися.

Прийняти свою долю, більше того, повноцінно прожити останні дванадцять днів і без страху зустріти смерть Оскару допомагає літня сестра милосердя в рожевій уніформі, «рожева дама» (хлопчик називає її «Рожевої мамою»). Жінка стає найближчим другом десятилітнього Оскара. Саме вона невимушено пропонує хлопчику розпочати листування з Богом, пояснює чому Він так потрібний йому («- Ти почуватимешся не таким самотнім»), щиро відповідає на сумніви Оскара щодо існування Бога («-Щоразу як ти віритимеш у нього, його існування ставатиме вірогіднішим. Якщо будеш наполегливим, він почне існувати у всій повноті. І творитиме для тебе добро»), підказує чим саме він міг поділитися з Господом («- Виклади свої думки. Ті, які не висловлюєш; саме вони тиснуть, міцно вкорінюються, лягають тягарем, знерухомлюють тебе, посідають місце нових думок і отруюють тебе. Якщо ти мовчати­меш, то перетворишся на смердюче сміттєзва­лище старих думок»).

Рожева дама пропонує хлопчикові гру: кожного дня він ставатиме старшим на десять років. За її порадою Оскар щодня пише Богу листи, розповідаючи про прожитий день (власне, десятиліття) та звертаючись до Бога з одним проханням. Так за неповних два тижні відбуваються події, яких і справді вистачило б на ціле життя. Оскар встигає вирости, подорослішати, змужніти, закохатися, одружитися, пережити “кризу середнього віку”, постаріти і, зрештою, померти “в похилому віці”. Саме це життя, хай у такому ефемерному варіанті, пом’якшує трагедію ранньої смерті, дає можливість зберегти віру в Бога перед обличчям жахливої несправедливості. Взаємини Оскара з Богом також пройшли через багато стадій: від сумнівів і недовіри, крізь образу і біль, до надії, приязні, зустрічі з Другом.

Незважаючи на складні питання, яких автор торкається у творі, книга містить чимало гумору, яким Е.Шмітт намагається подолати песимістичне, іронічно-агресивне ставлення до дійсності, властиве постмодерну і породженій ним художній творчості. Не дивлячись на хронологічну і стилістичну близькість Е.Е.Шмітта до постмодернізму (одним із його вчителів був Ж.Дерріда), його творчість не вписується в канони постмодерністського світобачення. Перш за все це проявляється в його прагненні відновити внутрішній етичний стрижень особистості, розхитаний естетикою постмодернізму.

Джерелом морального оновлення Е Шмітт бачить повернення до віри в Бога, віри всупереч несправедливості, болю і смерті. Саме про цю віру йдеться в останньому листі роману, написаному Рожевою дамою.

«Хлопчик помер.

Я залишуся рожевою дамою, але більше ніколи не буду Рожевою мамою. Нею я була лише для Оскара.

Він згас сьогодні вранці, у ті півгодини, коли його батьки і я пішли випити кави. Він зробив це без нас. Гадаю, він чекав цього моменту, щоб оберегти нас. Ніби хотів захистити від безжальності моменту свого зникнення. Насправді, це він дбав про нас.

На серці такий смуток, такий тягар, у ньому живе Оскар, і я не можу його прогнати. Мушу втриматися від сліз до вечора, бо не хочу прирів­нювати свій біль до нестерпного болю його бать­ків.

Дякую тобі за те, що ти познайомив мене з Оскаром. Завдяки йому я була дотепною, вигадувала легенди, навіть розумілась на кечі. Завдяки йому я сміялась і пізнала радість. Він допоміг мені повірити в тебе. Я сповнена любові, вона обпікає, він стільки дав її мені, що вистачить на всі роки, які мене чекають.

До скорої зустрічі, Рожева мама.

Р.S. Протягом останніх трьох днів на жур­нальному столику Оскара стояла табличка. Гадаю, це стосується тебе. Він написав: «Тільки Господь має право мене розбудити».

P.S. Вперше я познайомився твором Е.Е. Шмітта завдяки вражаючій моновиставі А.Б.Фрейндліх. Рекомендую усім.

Print Friendly

Facebook comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


*