N.T. Wright

На погляди багатьох постмодерністських богословів вагомий вплив здійснили твори англіканського єпископа Н.Т. Райта, присвячені концепції Євангелії Царства. Райт є одним з багатьох вчених, які за останні три чверті століття доклалися до поступово переосмислення Євангелія через категорію мислення, яка тепер носить назву “Нова перспектива Павла”.1 Відповідно до цього підходу, вчення апостола Павла було спотворене через традиційні спроби витлумачення його творів в категоріях елліністичного “юридичного” світогляду, у той час як насправді Павло належав до єврейського культурного ареалу і був носієм юдаїстського світосприйняття. Церковна інтерпретація творів і життя Павла (особливо властива М. Лютеру і Р. Бультману) з негативним сприйняттям іудаїзму як легалістичної релігії, у якій праведність заробляється ділами, з негативним ставленням до іудеїв як до самовпевненого, “самоправедного” народу, відриває апостола від єврейського коріння і призвела до неправильних висновків щодо всього вчення апостола в Новому Завіті, зокрема, в Посланнях до Римлян і до Галатів.

Відповідно до “нової перспективи”, особливість єврейської релігійності І-го століття полягала, не, як це звично трактується, в легалізмі тобто пошуках “спасіння” через “діла закону”, а в переважній спрямованості на “благодать”. Термін “діла закону” у літературі апостола Павла означає тільки єврейський церемоніальний закон і не стосується морального закону, тобто його не слід розглядати у звичному сенсі як засіб досягнення спасіння. Для євреїв “діла закону” (такі, як обрізання, священство, святкові дні, заповіді про суботу і закони про їжу) були свого роду етнічною ознакою приналежності до Завіту, але не розглядалися як засоби для досягнення членства у завіті. Мета Павла полягала в тому, щоб переконати євреїв, що погани в даний час також запрошуються стати членами завіту через віру в Христа, без необхідності дотримання будь-яких етнічних правил. Тобто, згідно з Райтом, Павло не виключаючи роль діл в виправданні, а говорить про те, що явно єврейські елементи Закону Мойсея не гарантують приналежності до Завіту, і не можуть бути використані для виключення поган з числа народу Завіту. Тобто Павло виступає не проти іудаїзму, релігії своїх предків, а проти етноцентричної юдейської винятковості, що не дає язичникам повноцінно прилучитися до Божих обітниць.

Оскільки євреї не намагалися досягнути спасіння на основі вчинків, як раніше традиційно вважалося, то відповідно до нової перспективи на Павла, нове визначення отримують інші концепції Нового Заповіту. Наприклад, хибним вважається традиційний погляд на зміст терміну “праведність Божа”, який, згідно з реформаційними домінантами, означає одягнення грішника в праведність Христа через благодать по вірі. Справжній зміст “праведності Божої” у творах Павла, на думку Райта, стосується Божої заповітної вірності Ізраїлю, а не шляху встановлення зв’язку (відносин) з Богом. Іншими словами, праведність Божа дає відповідь не на запитання як увійти до складу Божого народу, а як визначити хто до нього насправді належить, тобто цей термін слід розглядати у еклесіологічній, а не сотеріологічній перспективні, оскільки у ньому йдеться не стільки про спасіння, скільки про церкву. Як стверджує дослідниця Марія Паскуцці з університету Сан-Дієго, “ми краще зрозуміємо Павла, якщо будемо сприймати його в рамках внутрішньо-юдейських дебатів того часу… Їхньою головною темою була ідентичність. Іудеї сперечалися про те, хто дійсний іудей, де повинні проходити границі іудаїзму, кого й що можна включати в ці границі… В І столітті, коли деякі віруючі юдеї, включаючи Павла, запропонували приймати язичників у народ Божий, інші іудеї, що не вважали Ісуса Месією, і навіть багато іудеїв, що вважали Ісуса Месією, енергійно сперечалися про те, якими наслідками це обернеться для іудейської ідентичності”.2

У “новій перспективі” переосмислюється також категорія гріха: гріх для поган означав поклоніння ідолам і проголошення Цезаря Господом, загальне неприйняття Ісуса як Господа, гріх для євреїв означав досягнення своїх власних політичних цілей, незалежно від того, чи це означало політичну підривну діяльність у змові проти римлян чи політичне умиротворення. Гріх також означав відмову Ізраїлю бути світлом світу. Ісус прийшов не для того, щоб померти на хресті і спокутувати наші гріхи, але щоб скасувати зіпсованість матеріального світу, принесену нерозсудливістю Адама і Єви. Відтак люди потребують не прощення й відродження, а звільнення від наслідків гріха, що дозволить нам стати дійсно такими людьми, якими ми повинні були бути. “…Причина, чому Бог встановив заповіт з Авраамом, згідно з Писанням в цілому і Павлом, зокрема, полягала в тому, щоб скасувати гріха Адама і його наслідки, і тим самим довершити проект доброго творіння.”3Тобто оправдання, в остаточному підсумку, стосується відновлення справедливості у світі, виправлення Богом світу через вибраний і покликаний народ, як авангард нового творіння. Отож основне завдання християн – взяти участь у Божому проекті відновлення і відкуплення всесвіту. Н. Т. Райт стверджує: “Євангеліє це не “Ви можете бути спасенні, і ось яким чином”; Євангеліє для Павла – це “Ісус Христос є Господь”.4 Це проголошення має величезні наслідки для трактування змісту Євангелія, яка тепер отримує визначення як “проект відновлення”, в якому ігноруються або повністю переосмислюються такі важливі аспекти як первородний гріх, покаяння, суд, і необхідність в Спасителі, який був розп’ятий за гріхи людей, щоб вони могли стояти в святості перед престолом Божим. Божа благодать трактується як вибір людей до участі в спільноті Завіту.

Теми і фразеологія, властиві Райту, з дивовижною регулярністю повторюються постмодернітськими богословами: Царство Боже, справедливість, нові можливості, культурно інтерпретовані розповіді, відновлення творіння, нові небеса і нова землі, здійснення Божого майбутнього, Бог і світ у глибоких і люблячих відносинах,  всесвіт, в якому панують справедливість і мир. Суттєвий вплив на теологію церкви, що з’являється, справив заклик Райта відновити справжній зміст Євангелія, яке проповідував Павло. Як вважає Райт, насправді “Євангеліє не є … набором методів перетворення людей у християн. Це не набір систематичних богословських рефлексій, хоча й вони важливі. Євангеліє є проголошенням, що Ісус є Господь – Господь світу, Господь космосу, Господь землі, озонового шару, китів та водоспадів, дерев і черепах. Як тільки ми це виправимо, ми знищити одним махом катастрофічну дихотомію, яка існувала у свідомості людей між “проповіддю Євангеліє”, з одного боку, і те, що раніше можна назвати вільно “соціальна дія” чи” соціальна справедливість”, з іншого. Проповідь Євангелія означає проголошення Ісуса Господом світу ….”.5 Варто відзначити екуменічний імпульс “Нової перспективи Павла” в інтерпретації Райта: “… безпосереднім висновком є те, що оправдання є витоково екуменічним вченням. … Після того як ми переміщаємо виправдання, відходячи від обговорення того, як люди стають християнами, до обговорення того, як ми знаємо, що хтось є християнином, у нас виникає потужний стимул працювати разом через конфесійні бар’єри”. 6

1. Філ Джонсон у семінарі “Що сталося з Райтом: вивчення нових перспектив на Павла” дає змістовний огляд цього підходу // Phil Johnson, “What’s Wrong with Wright: Examining the New Perspective on Paul,”  Shepherds’ Conference, Grace Community Church, Los Angeles, 4 Mar 2005, at gracechurch.org, 26 Mar 2007 <http://www.thegracelifepulpit.com/articles/wrongwithwright.pdf>.
2. Мария Паскуцци, Читаем Павла в двадцать первом веке http://www.paoline.ru/library/apostolpavel/chitaem_pavla_v_21_veke.rtf.
3. N. T. Wright, “New Perspectives on Paul,” 10th Edinburgh Dogmatics Conference, Rutherford House, Edinburgh, Aug 2003, 13, at ntwrightpage.com, 26 Feb 2007 <http://www.ntwrightpage.com/Wright_New_Perspectives.pdf> .
4. Wright, New Perspectives, 5.
5. Wright, What Saint Paul Really Said, 153-4.
6. Wright, New Perspectives, 15.