Постмодерністське Одкровення: Джон Капуто і Пітер Роллінз

Постмодерністські богослови наголошують на важливості “смиренної епістемології”, яка закликає відмовитися від зарозумілих спроб дати ясні відповіді на складні богословські питання, залишивши місце для таємниці. Однак на ділі такий підхід вступає в протиріччя з багатьма традиційними трактуваннями, зокрема, християнським вченням про Одкровення.

Так, філософ і богослов Джон Капуто стверджує, що сучасний релігійний плюралізм не дозволяє нам з впевненістю стверджувати, що у нас є Одкровення. Ми можемо вірити, що отримали одкровення, але ця віра конфліктує з поглядами інших релігійних громад, багато з яких ставлять під сумнів християнське одкровення. Отже, християнам слід зі смиренням визнати, що наше припустиме одкровення не гарантує правдивих відповідей, але є лише однією з багатьох можливих перспектив. Він пише: “Це означає, що віруючі в цю Книгу повинні стримати свої претензії з приводу Одкровення, яке вони (як вони вірять) отримали, так як це тільки їх тлумачення, що вони отримали одкровення, у той час як не всі решту погоджуються з цим. Одкровення є тлумаченням того, що як вірять віруючі, є одкровенням, а це означає, що це ще один конкуруючий вхід в конфлікт інтерпретацій. Тому віруючі повинні опиратися тріумфалізму у тому, в що вони вірять чи особисто чи в їх конкретній громаді”.[1]

Пітер Роллінз (британський письменник і координатор “експериментального колективу Ikon”) стверджує, що Одкровення взагалі є неможливим, він обґрунтовує своє твердження посиланням на абсолютну трансцендентність Бога. У своїй популярній книзі “Як (не) говорити про Бога” (2006) Роллінз стверджує, що Бог настільки виходить за межі обмежених властивостей людського розуму, що він не може розкрити нам Себе. Будучи ремінісценцією теорії “царства ноуменів” Канта та міркувань “via negativa” неоплатонічної містики, теза Роллінза проголошує, що Бог є принципово позамежним, незрозумілим і непізнаваним. На відміну від традиційної точки зору, згідно з якою християнство сприймаються як таке, що базується на вірі у те, що Бог спілкувався з людством через одкровення, Роллінз виступає на захист “нової перспективи”, згідно з якою “одкровення повинно розглядатися не як те, що робить Бога знаним або як те, що залишає Бога незнаним, але скоріше як всепоглинаюче світло, який представляє Бога знаного як незнаного” [2]. Оскільки навіть “явна сторона Бога також прихована” Роллінз робить висновок, що “коли мова заходить про Бога, нам нема чого сказати іншим, і ми не повинні соромитися заявити про це” [3].

Оскільки про Бога нічого невідомо, а якщо б щось було відомо, то немає жодної гарантії, що ми б змогли це правильно інтерпретували, Роллінз переносить увагу на єдину аспект християнської віри, який ще вцілів після постмодерністської деконструкції християнства – праксису, того, як ми «проживаємо» християнство. Роллінз закликає відмовитися від традиційних потуг “правильно вірити” на користь намагання “вірити правильним чином”, що для Роллінза означає “вірити люблячим, жертовним, та христоподібним чином” [4]. Він висловлює думку, що хоча християнські переконання ніколи не характеризували “реального або реальності”, якимсь чином вони спроможні перетворити християн в учнів Ісуса, які йдуть слідом за ним, не втрачаючи здатності приймати до спілкування людей інших релігійних переконань або невіруючих. Роллінз пояснює, що його спільноті Ikon “ми об’єднані, не на рівні якогось конкретного набору доктрин, а, скоріше, в нашому бажанні, щоб наші переконання, якими б вони не були, допомогли нам бути більш відкритими до божественного і більш відкритими один до одного, виявляючи люблячий, турботливий і христоподібний спосіб буття в світі” [5].

P.S. Пропоную читачам переглянути цікаве інтерв’ю Пітера Роллінза в передачі “Inner Compass” , в ньому він детальніше пояснює основні ідеї свої книги http://vimeo.com/2752277.

[1] John D. Caputo, On Religion (New York: Routledge, 2001), 22.

[2] Rollins, How (Not) to Speak of God (Paraclete Press, 2006), 7-8, 17.

[3] Rollins, How (Not) to Speak of God, 17, 42.

[4] Rollins, How (Not) to Speak of God, 3, 66.

[5] Rollins, How (Not) to Speak of God,133.

Print Friendly

Facebook comments:

3 thoughts on “Постмодерністське Одкровення: Джон Капуто і Пітер Роллінз

  1. Интересно, вот только не совсем ясна Ваша позиция. Вы за такое понимание или против?

  2. Спасибо за комментарий. Искренне говоря, для меня самого не совсем ясна моя позиция. Я не согласен с постмодернистским (в версии "жесткого постмодернизма")подходом, фактически совсем отвергающим традиционное понимание Откровения (те же Капуто и Роллинз), но в то же время я уверен, что акцент на важности праксиса, "проживания" христианства, личного мистического опыта, наследования Христа в рамках общины будет составлять основу дискурса христианства в третьем тысячелетии. Какое место в этом "локальном нарративе" будет занимать учение об Откровении – вопрос открытый. Хочется верить, что блог будет стимулировать осмысление и этого вопроса в кругу евангельских богословов.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


*