Християнство епохи постмодерну

Концепція Роберта Веббера про три історичні періоди євангельського руху ХХ-го століття

Для осмислення місця церкви, що з’являється, у контексті західного протестантизму корисно звернути увагу на концепцію Роберта Веббера (Webber, The Younger Evangelicals: Facing the Challenges of the New World. Grand Rapids:Baker Books, 2002.) про три історичні періоди євангельського руху ХХ-го століття: традиційний євангельський рух (1950-1975 рр), прагматичний євангельський рух (1975-2000 рр.), молодий євангельський рух (починаючи з 2000 р.).
Згідно з Веббером, традиційний євангельський рух характеризувався трактування християнства насамперед як раціонального світогляду, зверненням до фундаменталістської апологетики, намаганням поєднати християнство і патріотизм. Церкви цього періоду, як правило, розташовувалися в сільській місцевості, розвивали пасторсько-центричну модель церковного керівництва, більшість програм (наприклад, для молоді) були церковно-орієнтовані. Недільна школа, в першу чергу, носила інформаційний характер, а поклоніння відбувалося в традиційному та стриманому стилі.
Євангелізаційна діяльність, як правило, здійснювалася в масових формах (наприклад, крусейди), а соціальна активність зосереджувалася на таких політичних питаннях, як аборти і гомосексуалізм.
Прагматичний євангельський рух вбачав у християнстві ефективну відповідь на актуальні життєві потреби, таким чином, його апологетика, як правило, наголошувала на досвіді та особистій вірі як засобах здобуття сенсу життя. Рух прагнув бути культурно-чутливим, відкритим до ринкових (market-driven) підходів до росту церкви, мав тенденцію до розвитку моделі приміських мега-церков. У лідерстві рух, як правило, дотримувався підходу делегування повноважень, а церковні програми зосереджувалися на євангелизмі. У недільних школах домінувала тенденція до формування вікових груп і груп за потребами, поклоніння набувало більш сучасних форм. Євангелізаційна стратегія полягала у залученні людей в церковні служіння, які розроблялися з метою відповідати на запити шукачів (seeker-sensitive services), а соціальні заходи спрямовувалися на підтримку потребуючих груп (розлучені, наркомани і т.д.).
Молодий євангельський рух ґрунтується на розумінні християнства як участі в спільноті віри покликаних Богом людей. Його апологетика, тому, як правило, підкреслює ролі спільноти і втілення. Замість ідеї про поєднання християнства з патріотизмом і прагнення бути чутливим до шукачів, молодший євангельський рух, як правило, підкреслює місійний характер церкви, прагнучи залишатися контр-культурною спільнотою. Рух орієнтується на заснування малих церков, часто в міських умовах, з командо-орієнтованим керівництвом і програмами, що підкреслюють важливість малих груп з вивчення Біблії, соціальної діяльність, а також міжособистісної участі в існуючих організаціях. Їх підхід до освіти полягає в намаганні створювати групи з людей різного віку, а поклоніння здійснюється у стилі, що поєднує давні і майбутні практики (ancient/future) – спроба інтегрувати в житті громади Слово і тіло, минуле і сьогодення, розум і почуття. Євангелизм і соціальна діяльності орієнтовані на співтовариства та спрямовані на спокуту/відновлення окремих осіб, сімей, районів і міст.

До дня матері

Дорогі читачі.

Трохи із запізненням (як і все, що ми робимо для матерів) залишаю на блозі декілька поетичних творів, присвячених матері.

Зі святом Вас, найдорожчі!

Найдорожча — мамина сльоза

Є на світі золото і срібло.
Тільки хто і що б там не казав,
А для мене слів тут не потрібно:
Найдорожча — мамина сльоза.

Мамина сльоза — калини цвіт.
Мамина сльоза — то цілий світ.
Мамина сльоза — лиш придивись:
В ній журба і радість обнялись.

Світить в душу, як зоря вечірня,
Наче вогник ранньої роси,
Щоб сумління не затьмив нічим я,
Не блукав отак, як блудний син.

Кожен день, що у шалених ритмах,
Десь пливе за обрії в нікуди,
Мамина сльоза, немов молитва,
Береже від зла мене завжди.

Вірю, вже лишилося недовго,
І життя погасне, як свіча.
Я постану чистим перед Богом,
Мов сльоза у маминих очах.
Сергій Рачинець

ПІСНЯ ПРО МАТІР

Посіяла людям літа свої, літечка житом,
Прибрала планету, послала стежкам споришу,
Навчила дітей, як на світі по совісті жити,
Зітхнула полегко–і тихо пішла за межу.
–Куди ж це ви, мамо?!–сполохано кинулись діти.
–Куди ви, бабусю?–онуки біжать до воріт.
–та я недалечко…де сонце лягає спочити.
Пора мені, діти… А ви вже без мене ростіть.
–Та як же без вас ми?…Та що ви намислили, мамо?
–А хто вас, бабусю, у сон поведе по казках?
–А я вам лишаю всі райдуги із журавлями,
І срібло на травах, і золото на колосках.
–Не треба нам райдуг, не треба нам срібла і злата,
Аби тільки ви нас чекали завжди край воріт!
Та ми ж переробим усю вашу вічну роботу,–
Лишайтесь, матусю. Навіки лишайтесь. Не йдіть.
Вона посміхнулась, красива і сива, як доля,
Змахнула рукою–злетіли увись рушники.
“Лишайтесь щасливі”,–і стала замисленим полем
На цілу планету, на всі покоління й віки.

БОРИС ОЛІЙНИК