Християнство постмодернізму: Церква, що з’являється (emerging church). Частина 2.

Ключові постаті руху церкви, що з’являється, та його основні опоненти

Незважаючи на поки-що нетривалу історію, рух породив «нову хвилю» яскравих авторів, що впродовж останнього десятиліття випустили у світ сотні нових найменувань богословських творів, присвячених усім аспектам служіння представникам постмодерністської культури. Однак основною інформаційною платформою руху стала блогосфера, яка найкраще підкреслює креативний і глобальний характер руху, а також дає можливість здійснювати постійний обмін думками.

Найвідомішим теоретиком і лідером руху є автор декількох контроверсійних бестселерів Браян Мак-Ларен (Brian McLaren), що включений журналом «Time» у список 25-ти найбільш впливових євангельських богословів у США. Його книга “A New Kind of Christian: A Tale of Two Friends on a Spiritual Journey” (2001 р.) отримала винагороду Christianity Today у 2002 р., а інша книга “A Generous Orthodoxy” (2004 р.) набула статусу «настільної» у послідовників руху. Національним координатором “Emergent”[1] (організованої мережі лідерів і служінь ЕСМ) є Тоні Джонс (Tony Jones) докторант практичної теології у Прінстонській теологічній семінарії, богослов, книги якого користуються значним впливом у ЕСМ[2].

Серед пасторів, котрі не тільки намагаються відшукати шляхи «здійснення церкви» у добу постмодернізму, а й роблять достатньо успішні спроби втілити отримані концепти у конкретні проекти, варто виокремити наступні постаті: Ден Кімбалл (Dan Kimball)[3] – пастор Vintage Faith Church у Каліфорнії, автор декількох книг, включаючи “The Emerging Church; Vintage Christianity for New Generations”[4] (найкраща книга 2004 р. за версією Christianity Today); Даг Паджітт (Doug Pagitt)[5], пастор церкви “Соломонів ганок” у Міннеаполісі, один з визнаних лідерів ЕСМ. Автором резонансної книги “Velvet Elvis: Repainting the Christian Faith” (2005 р.) є Роб Белл (Rob Bell)[6], пастор Біблійної церкви “Марс Хілл” у Мічигані.

Помітним автором і спікером руху є Ервін МакМанус (Erwin McManus)[7], про якого його веб-сайт говорить як про «провідного пастора і Культурного Архітектора «Мозаїки» в Лос-Анджелесі. Відома у всьому світі своїм духовним творчим потенціалом і космополітичною різноманітністю, «Мозаїка» – спільнота послідовників Ісуса Христа, посвячена тому, щоб жити вірою, щоб бути відомою любов’ю, і, щоб бути голосом надії. Починаючи з поч. 1990-х, Ервін розвинув Мозаїку у чільну громаду, основний фокус якої – служити постмодерністському, пост-західному і пост-християнському світу».

До заснування і осмислення руху причетні ряд відомих сучасних богословів, зокрема, Едді Гіббс (Eddie Gibbs) – професор церковного росту Школи міжкультурних досліджень Теологічної семінарії Фуллера, автор декількох книг, включаючи “Emerging Churches: Creating Christian Community in Postmodern Cultures” (2005 р., у співавторстві з Ryan Bolger). Інша його книга, у якій він пропонує дев’ять областей, в яких церкві необхідно змінитися для того, щоб бути вірною своєму посланню і своїй місії, “Church Next: Quantum Changes in How We Do Ministry” (2000 р.) була визнана книгою року “Christianity Today” у 2001 р. Значною популярністю у русі користуються твори професора Леонарда Світа (Leonard Sweet), незважаючи те, що його богословські побудови носять ознаки істотної спорідненості з концептами руху “New Age”[8].

До числа провідних теологів, чиї твори вплинули на багатьох лідерів руху, відносяться професори теології Стенлі Гренз (Stanley Grenz) і Джон Франке (John Franke), автори відомої книги “Beyond Foundationalism: Shaping Theology in a Postmodern Context” (2001 р.), а також Стенлі Гуаервас (Stanley Hauerwas) професор теологічної етики в Duke Divinity School, визнаний журналом “Time” найкращим теологом Америки у 2001 р.. У центрі досліджень пропонента руху Бреда Калленберга (Brad Kallenberg), професора релігієзнавства в Університеті Дейтона, стоять питання етики.

Значний вплив на ЕСМ здійснили Ненсі Марфі (Nancy Murphy), професор християнської філософії в Теологічній Семінарії Фуллера, автор праці “Beyond Liberalism and Fundamentalism”[9], та Ле Рон Шульца (LeRon Shults) професор теології в Семінарії “Бет-Ел”, автор декількох впливових книг, зокрема, “The Postfoundationalist Task of Theology” (1999 р.). Серед популяризаторів руху варто також відзначити Дональда Міллера (Donald Miller)[10], автора декількох популярних книг, включаючи “Blue Like Jazz: Nonreligious Thoughts on Christian Spirituality” (2003 р.) та Спенсера Бюрка (Spencer Burke)[11], творця theooze.com[12]. Концепція “місійної церкви” та шляхи її практичної реалізації розглядаються у працях директора дослідницької групи Північноамериканської місійної ради Південної баптистської конвенції Еда Стетзера (Ed Stetzer)[13] “Planting New Churches in a Postmodern Age” (2003) і “Planting Missional Churches” (2006). Напевне, найповнішою спробою діячів самого руху осмислити свої основні доктрини є збірник 25 есе під редакцією Дага Паджітта і Тоні Джонса “Emergent Manifesto of Hope, An (emersion: Emergent Village resources for communities of faith)”[14] (2007 р.). Книга торкається широкого кола питань у сферах духовності, теологія, мультикультуралізму, пост-колоніалізму, гендерних студій, євангелизму.

З часу своєї появи на рубежі тисячоліть, рух став об’єктом численних критичних досліджень, здебільшого авторів з табору консервативного євангелікалізму. Найбільш відомим опонентом руху став професор Нового Заповіту Євангельської богословської школи Трійці, відомий богослов, Д. Карсон (D. A. Carson), автор критичного дослідження “Becoming Conversant with the Emerging Church: Understanding a Movement and Its Implications” (2005 р.). Автором праці з філософських передумов постмодернізму і ЕСМ “Truth and the New Kind of Christian: The Emerging Effects of Postmodernism in the Church” (2005 р.) є Р. Скотт Сміт з Університету Біола (R. Scott Smith Assistant Professor of Ethics and Christian Apologetics at Biola University). Відомий баптистський богослов Міллард Еріксон (Millard Erickson) є автором і редактором декількох монографій, що критикують постмодернізм і його вплив на церкву. Це, зокрема, “The Evangelical Left: encountering Postconservative Evangelical Theology” (автор, 1997 р.), “Truth or Consequences: The Promise & Perils of Postmodernism” (автор, книга року за версією “Christianity Today” 2002 р.) і “Reclaiming The Center: Confronting Evangelical Accommodation In Postmodern Times” (редактор, 2004 р.).

Критичним дослідженням постмодернізму та церков, котрі орієнтуються на постмодерністські цінності в США, є праця конгрегаціоналістського богослова Ендрю Матча (Andrew Mutch) “Above All Earthly Powers: Christ in a Postmodern World” (2005 р.). Серед інших серйозних критиків постмодернізму та церковних проектів, що намагаються адаптувати до нього свою теологію і практику, варто відзначити президента Південної баптистської богословської семінарії, Альберта Мохлера (Albert Mohler)[15], Чарльза Колсона (Charles Colson), Джастіна Тейлора (Justin Taylor). Дуглас Гротуіс (Douglas Groothuis)[16] відомий завдяки книзі “Truth Decay: Defending Christianity Against the Challenges of Postmodernism” (2000 р.), у якій він обґрунтовує думку, про те що постмодернізм, незважаючи на деякі його інтуїтивні прозріння, загалом за своїми основними принципами є інтелектуально ворожим до християнських поглядів.

Нищівні наслідки для християнської культури, яка піддалася впливу протилежних до християнства постмодерністських інтелектуальних підходів і цінностей, осмислюються Жене Вейсом у книгах “Postmodern Times: A Christian Guide to Contemporary Thought and Culture” (1994 р.) і “Loving God with all Your Mind: Thinking as a Christian in a Postmodern World” (2003 р.). Джон Хамметт (John Hammett), професор систематичної теології в Південно-східній баптистській богословській семінарії, у праці “Biblical Foundations for Baptist Churches: A Contemporary Ecclesiology” (2005 р.) застерігає, що церква, яка з’являється, наражається на небезпеку надмірного впливу світської культури.

Серед інших авторів варто відзначити професора Біблії і біблійних мов Південної Євангельської Семінарії Томаса Хова[17] (Thomas Howe), професора систематичної теології Шотландського коледжу (Единбург) Дональда Маклеода (Donald Macleod), реформатського богослова Дугласа Вілсона[18] (Douglas Wilson), апологета, лютеранського пастора і автора Дона Матзата (Don Matzat). Критичному аналізу руху, що просуває постмодернізм як позитивну силу в теології, та його руйнівному впливу на основоположні доктрини християнства, присвячене одне з найновіших досліджень, спільна праця тринадцяти реформатських богословів “Reforming or Conforming?: Post-Conservative Evangelicals and the Emerging Church” (2008 р.) під загальною редакцією Гері Джонсона і Рона Глісона (Gary Johnson and Ron Gleason).

[1] http://www.emergentvillage.com/Site/index.htm

[2]Див. “The New Christians: Dispatches from the Emergent Frontier” (2008), “Divine Intervention: Encountering God Through the Ancient Practice of Lectio Divina” (2006), “The Sacred Way: Spiritual Practices for Everyday Life (Emergent YS)” (2005), “Postmodern Youth Ministry” (2001).

[3] http://www.dankimball.com/vintage_faith/

[4] У цій книзі він запропонував термін “Давнє християнство” (“Vintage Christianity”) для позначення досвіду покоління, що перебуває у пошуках таємничої (містичної), справжньої (автентичної), глибоко духовної і вдумливої віри за межами традиційних церков

[5] http://pagitt.typepad.com

[6] http://www.mhbcmi.org/findex.html

[7] http://www.erwinmcmanus.com/

[8] Див., наприклад, його он-лайн книгу “Quantum Spirituality: A Postmodern Apologetic” http://www.leonardsweet.com/Quantum/index.asp

[9] Nancy Murphy Beyond Liberalism and Fundamentalism: How Modern and Postmodern Philosophy Set the Theological Agenda (Rockwell Lecture Series), 1996.

[10] http://www.donaldmillerwords.com/index.php

[11] http://cavepainter.typepad.com

[12] http://www.theooze.com/about/ourteam.cfm

[13] http://www.newchurches.com/index.php

[14] “The Emergent Manifesto of Hope” є “пілотним епізодом” серій книг, відомої як “emersion”, спільного проекту видавництва “Baker Books” організації “Emergent Village”, мета якої – дати світу більше літературних джерел про “генеративну дружбу місійних християн, що розділяють любов Ісуса Христа до світу”

[15] Див. його статтю з критикою Браяна Мак-Ларена “A Generous Orthodoxy”–Is It Orthodox?//http://albertmohler.com/commentary_read.php?cdate=2005-06-20

[16] http://www.ivpress.com/groothuis/doug/

[17] http://www.whatsallthisthen.info/

[18] http://www.dougwils.com

Print Friendly

Facebook comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


*