Відійшов у вічність Кларк Піннок (1937-2010)
Кларк Піннок, один із найбільш впливових і контраверсійних євангельських богословів останніх десятиліть, відійшов у вічність 15 серпня 2010 р.
Відомий канадський богослов, апологет і письменник до кінця свого життя залишався почесним професором систематичного богослов’я в McMaster Divinity College (Гамільтон, Канада). К. Піннок отримав докторський ступінь у галузі новозавітних досліджень в Манчестерському університеті (Великобританія) у 1963 р. У 1969-1974 рр. викладав в Trinity Evangelical Divinity School (США), у 1974-1977 – в Regent College (Канада), а з 1977 р. до виходу на пенсію у 2002 р. працював у McMaster Divinity College (Канада).
Його шукання як християнського мислителя був позначені невпинним прокладанням нових шляхів з метою відновлення життєздатності християнського богослов’я і свідчення. Хоча ця праця приводила його до конфліктів з існуючими богословськими системами, він залишався вірним ідеалам богословської чесності і відверто відстоював погляди, в істинності яких був переконаний. Тож однією з найважливіших рис богословського пошуку Піннока була готовність до діалогу, відкритість до нових поглядів і здатність змінюватися. Він розпочинав свою інтелектуальну подорож як захисник квазі-фундаменталізму кальвіністського зразка, згодом знайшов багато спільного з армініансько-веслеянською традицією, а наприкінці життя виявляв прихильність до відкритого теїзму.
Цікавим аспектом богослов’я Піннока є його активна підтримка п’ятидесятницької духовності. У 1970-х роках він відмовився від від поглядів Августина і кальвіністської теорії Б.Уорфілда, згідно з якими дія дарів Святого Духа поширювалася тільки на період ранньої історії церкви. Піннок стверджував, що духовні пряви є “законними дарами Духа у сьогоднішній церкві”, розглядаючи п’ятидесятницько-харизматичне оновлення як життєво важливу силу в сучасному християнстві, визначальний фактор особистого життя і богословського пошуку. На цьому етапі своєї творчості Піннок почав розвивати погляд, згідно з яким Бог навчає нас через Біблію шляхом її історичної екзегези, що поєднується з відкритістю до Духа Святого. Піннок погоджувався з вченням про прогресивне відкриття, стверджуючи, що Дух Святий продовжує промовляти через Писання та дар пророцтва. Промовисто, що Піннок особисто декілька разів отримував “пророче слово”, а також пережив божественне зцілення від серйозного захворювання ока у 1982 р.
З роками Піннок змінював свої погляди щодо того як слід читати Біблію, яким чином потрібно розуміти природу Бога і що Богу відомо про майбутнє.Чимало дискусій викликала підтримка ним інклюзивістського розуміння спасіння та відкритого теїзму (“The Openness of God”, 1994). “Відкритий погляд” ґрунтується на трактуванні Бога в історичному ракурсі: Бог біблійної розповіді не сприймається як аристотелівський “нерухомий рухач”, величний всевладний монарх, недоторканний для примх часу і змін. Скоріше Бог розглядається як вразлива істота, яка обмежує себе в любові до людства, і вступає в близькі стосунки з творінням, приймаючи його страждання і біль в Себе. Пост-консерватори, до яких можна віднести Піннока, дотримуються переконань про всемогутність, всевідання і всюдиприсутність Бога, але відкидають ідею про Його недоторканну трансцендентність. Бог добровільно і милостиво створює у своїй реальності місце для творіння (з часом і простором) і для досягнення поставленої перед людством мети вирушає в з ним у спільну подорож, вступаючи у відносини “віддавання-прийняття”. Під час цієї подорожі Бог ризикує і зазнає невдач, але Він, як всемогутній Викупитель, вміє отримати добро зі зла. У відповідь на звинувачення у переході на позиції “процесуального богослов’я” Піннок наполягав, що новий “добровільний теїзм” характеризується ідеєю самообмеження Бога, згідно з якою Бог обмежується не недоліками характеру або природи, але власним рішення лімітувати свою владу у ставленні до творіння. Позиція Піннока залишає більше запитань, ніж відповідей. Яким чином ми можемо надіятися на Бога і його любов, якщо Він дозволяє людям змінювати Його волю? Чи не призведе обмеження всемогутності Бога до занепаду християнської моралі, адже не так легко бути слухняним Богу, знаючи, що Бог не може нічого зробити з нашим непослухом? Чи Бог настільки шанує нашу свободу, що дозволяє нам довільно бунтувати проти Себе? Якщо Бог не всемогутній і не всезнаючий, то чи є Він гідний поклоніння?
Кларк Піннок припускав, що всі (у тому числі і нехристиянські) культури і релігії містять у собі достатньо благодаті, щоб приводити людей до рятівних відносини з Богом, якщо вони щиро цього прагнуть. У той же час він не відмовлявся від вчення про те, що спасіння є доступним лише завдяки спокутній жертві Христа. На його думку, Бог, можливо, і не забезпечує рівних можливостей на спасіння для усіх людей, але як турботливий Небесний батько він ніколи не залишає себе без свідчення у природі та культурі. Можливість спасіння тих, хто не реагує на проповідь про Христа, Піннок пояснював універсальністю роботи Святого Духа та силою божественної благодаті. Оскільки благодать “поширюється не тільки на християнський контекст, але й на кожне місце, де присутній Дух”, то це, на думку Піннока, дозволяє сподіватися на спасіння навіть тих людей, які ще не визнали Ісуса Господом.
Напружені богословські шукання Піннока керувалися його прагненням бачити християнство потужною духовною силою, не тільки здатною трансформувати усі сфери земного буття , а, що найголовніше, покликаною допомогти людині пізнати Бога. На мою думку, це гідний приклад, на який варто орієнтуватися і українським богословам.
Причиною смерті Піннока стала хвороба Альцгаймера. Ще у березні він повідомив своїх друзів, що припиняє письменницьку працю. “У мене було добре життя. Я зустрінуся з вами за Йорданом, якщо не раніше” – писав він.
У ці спекотні серпневі дні згадаймо у молитві сім’ю і друзів Кларка Піннока.
Шейн Клэйборн
